Постанова
Іменем України
11 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 308/2205/16-ц
провадження № 61-27879св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Денис Володимирович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року у складі судді Лемак О. В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Джуги С.Д., Куштана Б. П., та касаційну скаргу приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Дениса Володимировича на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що з 28 березня 1987 року і по цей час вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Нещодавно вона дізналася, що 23 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передав у власність, а ОСОБА_6 прийняла зазначену квартиру, заплативши за неї 123 150,00 грн. Спірна квартира є об'єктом їх права спільної сумісної власності подружжя, проте дозволу на вчинення правочину, вона не надавала.
Зазначає, що надана нею довіреність не є згодою на укладення вищезазначеного договору купівлі-продажу, оскільки в ній виражено згоду щодо майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя на момент укладення довіреності - 06 листопада 2009 року. На розпорядження зазначеним квартирою, яка придбана після 06 листопада 2009 року, вона не давала ОСОБА_5 своєї згоди, та в довіреності така згода також не відображена. Вона навіть не знала про укладений правочин, сума продажу квартири є значно заниженою. Однак, чоловік приховав від неї усі ці відомості, так як знав, що на укладення цього договору вона ніколи б згоди не надала.
Враховуючи наведене, позивач просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 в мікрорайоні Боздош у м. Ужгороді, укладений 23 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з моменту вчинення; сторони повернути в попереднє становище, зобов'язавши ОСОБА_6 повернути ОСОБА_5 зазначену квартиру, а ОСОБА_5 повернути ОСОБА_6 суму в розмірі 123 150,00 грн, яка сплачена за умовами договору купівлі-продажу.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 в мікрорайоні Боздош у м. Ужгороді, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 23 жовтня 2013 року, з моменту його укладення. Приведено сторони за договором купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 2013 року в первинне становище. Зобов'язано ОСОБА_6 повернути ОСОБА_5 зазначену квартиру, а ОСОБА_5 зобов'язано повернути ОСОБА_6 одержані за договором купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 2013 року грошові кошти в сумі 123 150,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів витрат на оплату правової допомоги відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири укладений із порушенням вимог статті 65 СК України.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що при укладенні оспорюваного правочину, позивач своєї нотаріально посвідченої згоди на відчуження квартири як того вимагає частина третя статті 65 СК України ОСОБА_5 не надавала. Оскільки, майно відчужене за оспорюваним правочином набуто у власність у 2010 році, то правомірним є висновок суду про недотримання приписів зазначеної статті при укладенні договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2013 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У жовтні 2017 року представник ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_8 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що ОСОБА_5 відчужив квартиру АДРЕСА_1 від власного імені, маючи при цьому нотаріально посвідчену згоду другого з подружжя, яка відображена у дорученні. Зазначене доручення містить лише одне обмеження щодо вчинення дій - укладення договорів дарування щодо майна, а тому висновок судів про те, що розпорядження спільним майном подружжя на підставі наданої довіреності стосується тільки майна, наявного на дату видачі доручення - 06 листопада 2009 року є необґрунтованим, оскільки він не підтверджений жодним належним доказом. ОСОБА_5 при укладенні оспорюваного договору діяв добросовісно, оскільки факт перебування в шлюбі із ОСОБА_4 ні від нотаріуса, ні від покупця не приховав, про що зазначено в пункті 16 договору купівлі-продажу, а тому вважає, що діяв правомірно, оскільки має доручення та згоду ОСОБА_4 на розпорядження спільним майном подружжя. Посилання судів на те, що відчуження квартири відбулося за заниженою ціною є неправильними, оскільки ціна відчужуваної квартири визначена висновком про вартість майна від 26 вересня 2013 року. Апеляційний суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції послався на те, що неприязні стосунки між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 свідчать про недобросовісність сторін угоди щодо відчуження квартири, однак такі висновки є помилковим, оскільки ОСОБА_4 не була стороною оспорюваного правочину.
У жовтні 2017 року приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д. В. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що йому при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу квартири були надані всі необхідні для цього документи, у тому числі і довіреність від імені ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_5, якою передбачено право продажу рухомого та нерухомого майна та вчинення інших дій, необхідних для виконання цієї довіреності. Крім того, позивач не є стороною оспорюваного правочину, а тому вона не може ставити питання про застосування реституції у порядку статті 216 ЦК України. Проте апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не врахував, що реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності спору між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
У листопаді 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_10 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційні скарги, в яких просив їх відхилити, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, посилаючись на те, що суди дійшли правильного висновку, що надана нею довіреність не містить повноважень на розпорядження майном, яке буде набуто у власність довірителя після 06 листопада 2009 року, тобто після її підписання, що свідчить про те, що дозволу на укладення оспорюваного правочину вона не надавала.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі за касаційною скаргою приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д. В., витребувано справу та надано строк для подання заперечень на неї.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_8 та надано строк для подання заперечень на неї.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час їх ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що 28 березня 1987 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений шлюб.
23 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передав у власність покупця (продав), а ОСОБА_6 прийняла та зобов'язалася оплатити (придбала) квартиру АДРЕСА_3. Вартість квартири становила 123 150,00 грн.
На час укладення оспорюваного правочину зазначена квартира була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки набута ОСОБА_5 у власність 07 квітня 2010 року (пункт 2 договору).
У пункті 16 оспорюваного правочину вказано, що згода позивача на укладення договору викладена у довіреності від 06 листопада 2009 року, посвідченій приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. зареєстрованій за № 3558.
Згідно із зазначеною довіреністю позивач уповноважила ОСОБА_5 бути її представником в усіх органах щодо усіх без винятку питань, що її стосуватимуться. Проте, у передостанньому абзаці зазначеного правочину вказано, що ОСОБА_4 надає своєму чоловіку згоду на укладення будь-яких правочинів стосовно розпорядження майном (рухомим чи нерухомим), що перебуває у їхній спільній власності подружжя, а також на набуття ним у спільну власність подружжя будь-якого майна (рухомого чи нерухомого).
Судами зазначений абзац розцінено, як надання згоди іншого з подружжя на укладення правочинів лише щодо розпоряджання майном, яке вже на момент посвідчення довіреності - 06 листопада 2009 року, перебувало у спільній власності подружжя. Про це свідчить зокрема фраза «що перебуває у нашій спільній власності подружжя», яка вжита в теперішньому часі. Текст цього абзацу жодним чином не може бути розцінений як висловлення волевиявлення позивача на надання згоди щодо відчуження майна, яке набудеться у спільну власність у майбутньому. Інший текст довіреності від 06 листопада 2009 року взагалі не може розцінюватися як з