Постанова
Іменем України
14 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 210/910/15-ц
провадження № 61-24569св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 липня 2016 року в складі судді Костенко В. В. та ухвалу Апеляційного суду Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Митрофанової Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) про захист прав споживачів, розірвання договору та відшкодування збитків.
Позовна заява мотивована тим, що 02 листопада 2014 року між сторонами укладено договір на встановлення металопластикової конструкції на 65 місці 18 ряду Центрально-Міського ринку у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Позивач належним чином оплатила замовлення, однак відповідач порушив її права як споживача та встановив конструкцію, яка не була передбачена умовами договору. ОСОБА_4 зверталася до ФОП ОСОБА_5 з претензією щодо належного виконання договору, яка залишилася без реагування.
На підставі викладеного ОСОБА_4 з урахуванням уточнених позовних вимог просила розірвати договір від 02 листопада 2014 року; стягнути з ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 сплачену за договором суму - 13 000 грн, пеню - 45 240 грн та інфляційні втрати - 6 288,10 грн.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 липня 2016 року зустрічну позовну заяву ФОП ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальних збитків залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 липня 2016 року позов задоволено. Договір № 491, укладений 02 листопада 2014 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5, розірвано. Стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму, сплачену за договором, у розмірі 13 000 грн, пеню - 45 240 грн та інфляційні втрати - 6 288,10 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 у дохід держави судовий збір у розмірі 645,81 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконала свої зобов'язання за укладеним між сторонами договором, тому зобов'язана повернути отримані за цим правочином кошти, а також сплатити пеню та інфляційні втрати.
Ухвалою Апеляційного суду Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що споживач перебуває у нерівних умовах порівняно із виконавцем послуг, тому саме на відповідача покладено обов'язок по доведенню факту належного виконання ним взятих на себе зобов'язань та по спростування вимог споживача, висунутих у претензії. Проте відповідач не подала доказів на спростовання заявлених позивачем вимог, які знайшли свої підтвердження під час розгляду справи.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем коштів за надані відповідачем послуги. Сторони погодили заміну елементів визначеної у договорі конструкції на іншу, тому відповідач належним чином виконав свої зобов'язання. Крім того, замовлення було виконано в обумовлений сторонами строк. Чоловік позивача підписав акт приймання-передачі виконаних робіт і з його сторони не було жодних претензій. Підпис на договорі про отримання грошей належить не відповідачу, а іншій особі, тому суди зобов'язані були провести експертизу для встановлення цих обставин. Суди безпідставно стягнули пеню. На спірні правовідносини не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів».
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
16 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під ча