Постанова
Іменем України
14 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 454/1176/16-ц
провадження № 61-1669св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Сокальський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09 вересня 2016 року в складі судді Веремчук О. А. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 09 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., Сокальський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_6, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Позовна заява мотивована тим, що у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, укладеним 27 березня 2007 року між ОСОБА_7 та Закритими акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,ОСОБА_4 передав в іпотеку нежитлову будівлю - будинок АДРЕСА_1 25 січня 2016 року нотаріусом вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на вищевказане нежитлове приміщення.
Вважає, що вчинений виконавчий напис є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки існує спір з приводу суми заборгованості, він вчинений з пропуском трирічного строку з дня виникнення права вимоги. Крім того, позивач не надавав своєї згоди на відступлення прав за іпотечним договором від 27 березня 2007 року.
На підставі викладеного ОСОБА_4 просив визнати виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 09 вересня 2016 року позов задоволено. Виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ЧуловськогоВ. А. про звернення стягнення на предмет іпотеки від 25 січня 2016 року за № 1350 визнано таким, що не підлягає виконанню.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що нотаріусом при вчиненні вищевказаної нотаріальної дії не був встановлений факт безспірності заборгованості.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що виконавчий напис вчинено з пропуском трирічного строку з моменту виникнення права вимоги. Крім того, у червні 2016 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало позов до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, щодо якого вже було вчинено оспорюваний виконавчий напис нотаріуса.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Кредитні ініціативи», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що нотаріусу були подані документи, які підтверджують безспірність заборгованості. Іпотекодержатель обґрунтовано та відповідно до умов договору іпотеки передав право вимоги за цим правочином позивачу. Суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема умови кредитного договору та договору іпотеки. Сторони кредитного договору збільшили строк позовної давності до 10 років, тому суди дійшли помилкового висновку, що нотаріус видав виконавчий лист після закінчення 3 років з моменту виникнення права на пред'явлення вимоги. Для відступлення права вимоги за іпотечним договором не потрібна згода іпотекодавця.
У лютому 2018 року ОСОБА_4 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що 25 січня 2016 року нотаріусом вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості у розмірі 1 104 003,01 грн. Разом з тим, у червні 2016 року на адресу ОСОБА_4 надійшла ухвалу місцевого суду про відкриття провадження у справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення на той самий предмет іпотеки за тим же договором іпотеки з метою погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 230 694,86 грн. Отже сам кредитор підтвердив, що кредитна заборгованість не є безспірною, тому нотаріус не мав право вчиняти виконавчий напис. Також виконавчий напис вчинено з порушенням строків, визначених статтею 88 Закону України «Про нотаріат». Крім того, рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 квітня 2017 року визнано недійним договір іпотеки від 27 березня 2007 року, на підставі якого нотаріусом вичинено спірний виконавчий напис.
22 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи п