Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
місто Київ
справа № 344/5092/15-ц
провадження № 61-2959св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Родон», Комунальне підприємство «Єдиний розрахунковий центр», Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2016 року у складі судді Пастернак І. А. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2016 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Бойчука І. В., Вакарук В. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у квітні 2015 року звернувся до суду з позовом про визнання недійсним ордера, визнання права проживання в гуртожитку, зобов'язання анулювання реєстрації та вселення.
Позивач обґрунтовував пред'явлені вимоги тим, що з 10 червня 1975 року до 21 листопада 2000 року працював наладчиком технологічного обладнання заводу «Позитрон» (пізніше - Публічне акціонерне товариство «Родон», далі - ПАТ «Родон»), у зв'язку з чим 05 січня 1984 року йому було видано ордер на право поселення у кімнату АДРЕСА_1, де він зареєстрував своє місце проживання. Позивач у 2001 році був тимчасово переселений до іншої кімнати № 238-а на час проведення ремонту у наданій попередньо кімнаті № 236. Посилаючись на те, що у жовтні 2014 року під час розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до нього про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, він дізнався, що ОСОБА_2 10 вересня 2001 року виданий ордер № 50 на право поселення у кімнату № 236, у якій він зареєструвався 02 жовтня 2001 року, чим порушено його право на проживання у спірній кімнаті. ОСОБА_1 просив визнати недійсним ордер від 10 вересня 2001 року № 50, виданий ОСОБА_2, визнати за ним право на проживання у кімнаті № 236, зобов'язати ПАТ «Родон» та Комунальне підприємство «Єдиний розрахунковий центр» (далі - КП «ЄРЦ») анулювати реєстрацію ОСОБА_2 у кімнаті № 236 та вселити його у зазначену кімнату.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі поданий позов не визнали, вважали його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 квітня 2016 року позов задоволено частково. Визнано недійсним ордер на житлову площу в гуртожитку від 10 вересня 2001 року № 50, що виданий ПАТ «Родон» ОСОБА_2, зареєстрованому на АДРЕСА_1. Зобов'язано Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради поселити ОСОБА_1 у кімнату АДРЕСА_1
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що відповідач ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах з ПАТ «Родон», відсутні будь-які документи, які б слугували підставою для видачі ордера від 10 вересня 2001 року № 50, а тому відповідач незаконно проживав у кімнаті АДРЕСА_1. Про існування такого ордера позивачу стало відомо лише 08 жовтня 2014 року, коли до суду з позовом звернувся ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом. Суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 неправомірно отримав зазначений ордер, з огляду на що його необхідно визнати недійсним. Суд зазначив, що позивач фактично не проживає у кімнаті гуртожитку, оскільки після ремонту в кімнаті встановлено броньовані двері і позивач не має до неї доступу, з огляду на що необхідно зобов'язати Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради вселити ОСОБА_1 у кімнату АДРЕСА_1, на проживання у якій він має право відповідно до дубліката ордера від 30 грудня 1984 року. Відмовляючи у задоволенні позову про скасування реєстрації відповідача, суд керувався тим, що гуртожиток № 2, який знаходиться на АДРЕСА_1, перебуває у комунальній власності Івано-Франківської міської ради, а тому вимога позивача про зобов'язання відповідачів ПАТ «Родон» та КП «ЄРЦ» анулювати реєстрацію ОСОБА_2 у кімнаті АДРЕСА_1 є безпідставною.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2016 року апеляційні скарги Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_2 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання особами відомостей, що не відповідають дійсності, про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. З огляду на зазначене суд дійшов правильного висновку, що відповідач ОСОБА_2 неправомірно отримав зазначений ордер та обґрунтовано визнав ордер від 10 вересня 2001 року № 50 на житлову площу в гуртожитку № 2 на АДРЕСА_1 недійсним.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2016 року звернувся із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, просив суд касаційної інстанції скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що гуртожиток № 2 на АДРЕСА_1 переданий у комунальну власність територіальної громади міста у 2003 році на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 29 травня 2003 року. Цим же рішенням зазначений гуртожиток передано на баланс ЖЕО-1, а 01 листопада 2011 року на баланс КП «ЄРЦ». Заявник зазначає, що ордер на житлове приміщення ОСОБА_1 виданий ПАТ «Родон», тимчасове переселення позивача відбувалась в період перебування гуртожитку у власності ПАТ «Родон», а тому позивач не довів, що виконком порушив будь-які його житлові права, зокрема, що виконком оспорює його право проживання у спірній кімнаті, або чинить перешкоди у користуванні нею. Також зазначив, що підставою для вселення позивача є виданий йому ордер, який ніким не скасований та не оскаржений, а тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача поселити його у кімнату гуртожитку.
Узагальнений виклад позиції позивача
У наданому відзиві ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість та недоведеність.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2016 року у справі відкрито касаційне провадження; ухвалою від 29 листопада 2016 року цивільну справу призначено до судового розгляду.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХКАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення не у повному обсязі