Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
м. Київ
справа № 2-152/11
провадження № 61-9530св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції,
треті особи: Дніпропетровська міська рада, виконавчий комітет Бабушкінського району м. Дніпропетровська, Дніпропетровське міське управління земельних ресурсів,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 29 січня 2015 року судді Кудрявцевої Т. О. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Кочкової Н. О., Григорченка Е. І.,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 1999 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська про усунення перешкод у користуванні спільним проїздом та скасування рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної ради
м. Дніпропетровська № 259 від 28 квітня 1998 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1 уточнювала неодноразово.
Позовна заява мотивована тим, що вона з 23 січня 1996 року є власником будинку АДРЕСА_1 Заїзд до належного їй будинку здійснюється лише по проїзду загального користування, впродовж якого розташовані будинки АДРЕСА_2 межує із вказаним проїздом. Зазначала, що ОСОБА_2 безпідставно включає у свої правовстановлюючі документи самовільно зайнятий ним проїзд, на якому побудований гараж, який належить останньому.
У свідоцтві про право на спадщину від 20 січня 1998 року на ім'я
ОСОБА_3 вірно вказано, що успадкована земельна ділянка домоволодіння
№ АДРЕСА_3 має площу 400 кв. м, проте невірно зазначено, що на площі 400 кв. м розташований гараж літ. «В», який самочинно побудований за межами земельної ділянки площею 400 кв. м, а саме на території загального проїзду до її домоволодіння АДРЕСА_4
Зазначала, що рішення Бабушкінської районної ради народних депутатів
м. Дніпропетровська від 03 червня 1983 року № 693 було надано дозвіл ОСОБА_6 на будівництво гаража літ. «Б» на ділянці площею 400 кв. м
по АДРЕСА_5 на підставі договору Жовтневого районного комунального господарства м. Дніпропетровська від 07 червня 1956 року про надання у користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві власності, з кількістю кімнат від однієї до п'яти включно на площі
400 кв. м. Заявка (схема на гараж) мала виправлення розмірів ділянки
з 16 м х 25 м на 18,75 м х 24,5 м; гараж «Б» перейменований на «Д»; підроблену заявку до рішення Бабушкінської районної ради народних депутатів
м. Дніпропетровська № 693 від 03 червня 1983 року на гараж «Б» відповідач надав на самочинний гараж «В» на проїзді, яка суперечить зазначеному рішенню № 693. Протоколом комісії Бабушкінського району по земельним спорам
від 22 квітня 1998 року було встановлено, що гараж «В» побудований на проїзді і відповідачу необхідно його звільнити до меж земельної ділянки, що відведена рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 08 травня 1956 року № 717 - 16 м х 25 м (400 кв. м).
Посилалась на те, що рішенням Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 21 лютого 2000 року було визнано незаконним та
таким, що підлягає скасуванню рішення Бабушкінської районної ради
м. Дніпропетровська № 259 від 28 квітня 1998 року «Про приєднання земельної ділянки до домоволодіння АДРЕСА_5 та яке було скасовано рішенням виконавчого комітету Бабушкінської районної ради
м. Дніпропетровська № 200 від 17 березня 2000 року «Про відміну рішення райвиконкому № 259 від 28 квітня 1998 року «Про приєднання земельної ділянки до домоволодіння АДРЕСА_5». Проте, ОСОБА_2 продовжує використовувати вказані незаконні рішення виконавчого комітету для оформлення своїх правовстановлюючих документів. Акт державної технічної комісії про готовність житлового будинку АДРЕСА_5 до експлуатації (після реконструкції) від 20 червня 2003 року та рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська № 403 від 20 червня 2003 року «Про затвердження акта приймання жилого будинку та господарської будівлі у домоволодінні по АДРЕСА_5
гр. ОСОБА_3.» не містять ніякої інформації про гараж «В» за межами домоволодіння НОМЕР_2 на проїзді, а вказаний гараж-сарай «Д» розташований на земельній ділянці площею 400 кв. м у домоволодінні НОМЕР_2 відповідно до зазначеного рішення виконкому № 693 від 03 червня 1983 року про побудову гаража у домоволодінні.
Зазначала про те, що 06 листопада 2003 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності, на домоволодіння в м. Дніпропетровську
по АДРЕСА_5 у якому підставою для його видачі вказані свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 січня 1998 року, в якому зазначені недостовірні дані про гараж «В», який розташований на проїзді за межами успадкованої земельної ділянки площею 400 кв. м; у рішенні виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська № 403 від 20 червня 2003 року «Про затвердження акта приймання жилого будинку та господарської будівлі у домоволодінні по АДРЕСА_5 гр. ОСОБА_3.» вказані невірні відомості про земельну ділянку домоволодіння НОМЕР_2, а саме зазначено площу 457 кв. м замість площі 400 кв. м.
Вважала, що свідоцтво про право на спадкування за законом після смерті
ОСОБА_3 на домоволодіння АДРЕСА_5 у
м. Дніпропетровську від 07 грудня 2013 року було видано ОСОБА_2 безпідставно, а саме на підставі підробленого свідоцтва про право власності
від 06 листопада 2003 року, оскільки було незаконно включено в свідоцтво про право на спадщину самовільно зайнятий проїзд загального користування та самовільно побудований на цьому проїзді гараж «В».
Також зазначала, що внаслідок самовільного зайняття ОСОБА_2 частини проїзду загального користування, він значно звузився, що перешкоджає їй користуватися ним для заїзду до її домоволодіння. Вказаними діями ОСОБА_2 їй заподіяна матеріальна та моральна шкода.
Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності, видане реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції,
№ 24698581 від 25 липня 2014 року, про реєстрацію за ОСОБА_2
права власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_5, кадастровий номер НОМЕР_3; зобов'язати реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 6447931 від 10 липня 2014 року про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку за адресою:
АДРЕСА_5, кадастровий номер НОМЕР_3; скасувати свідоцтво про право власності
ОСОБА_3 на домоволодіння від 06 листопада 2003 року,
визнати незаконним запис у рішенні Бабушкінської районної ради
м. Дніпропетровська № 403 від 20 червня 2003 року «Про затвердження акта приймання жилого будинку та господарської будівлі у домоволодінні
по АДРЕСА_5 гр. ОСОБА_3.» «Домоволодіння
по АДРЕСА_5 на земельній ділянці площею 457 кв. м», замість площі 400 кв. м; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 07 грудня 2013 року, видане на ім'я ОСОБА_2; зобов'язати ОСОБА_2 усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою загального користування - тупиковим проїздом, необхідною для експлуатації та обслуговування домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом переносу за його рахунок належного йому паркана в межі законно успадкованої ним земельної ділянки площею 400 кв. м у бік будинку АДРЕСА_5 по довжині 25 м тупикового проїзду (від домоволодіння № АДРЕСА_6), по ширині 16 м від границі (паркану) по АДРЕСА_7 у відповідність до плану відводу земельної ділянки до рішення Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 08 травня 1956 року № 717 «Про відвід земельної ділянки гр. ОСОБА_6
по АДРЕСА_6» (16 м х 25 м) по відводу землі; знести всі будівлі, споруди за межами земельної ділянки, площею 400 кв. м; визнати недостовірною, протизаконною та скасувати формулювання в свідоцтві про право на спадщину за законом за ОСОБА_3 від 20 січня 1998 року «на земельній ділянці площею 400 кв м. по АДРЕСА_5 розташований гараж «В», оскільки у рішенні виконавчого комітету Бабушкінської міської ради № 403 від 20 червня 2003 року «Про затвердження акта приймання жилого будинку та господарської будівлі у домоволодінні по АДРЕСА_5
гр. ОСОБА_3.» зазначено, що рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська № 693 від 03 червня
1983 року «Про дозвіл на будівництво гаража по АДРЕСА_2
гр. ОСОБА_6.» видавалося на будівництво «гаража-сарая» літ. «Д» у домоволодінні АДРЕСА_5; стягнути з ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн та матеріальну шкоду відповідно до частини другої статті 230 ЦК України у подвійному розмірі -
6 459,69 грн.
У вересні 2011 року Дніпропетровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_8 ОСОБА_9, ОСОБА_1, третя особа -
ОСОБА_1, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що домоволодіння, що знаходиться
АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1, власником домоволодіння № АДРЕСА_3 є ОСОБА_2 Працівниками відділу комунального господарства Бабушкінської районної ради у м. Дніпропетровську та відділу будівництва, архітектури та контролю за землекористуванням Бабушкінської районної ради
у м. Дніпропетровську неодноразово було здійснено перевірки території вказаних домоволодінь та встановлено самовільне заняття земельних ділянок суміжними користувачами, що підтверджено узгоджувальними комісіями виконавчого комітету Бабушкінської районної ради у м. Дніпропетровську. Крім того, встановлено, що власник домоволодіння НОМЕР_2 порушив вимоги ЗК України та пунктів 4.1.3., 4.1.4. «Правил пожежної безпеки України», оскільки на проїзді загального користування побудовані гараж та паркан (огорожу), чим була незаконно зменшена нормативна ширина проїзду. Зазначений проїзд загального користування є державною власністю, його самовільне зайняття призводить до обмеження в правах власника - держави в особі Дніпропетровської міської ради, яка не може вільно розпоряджатися вказаною земельною ділянкою та використовувати її для своїх потреб.
Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, Дніпропетровська міська рада просила суд зобов'язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки проїзду в районі будинку № АДРЕСА_3, площею 57 кв. м, шляхом знесення гаража, побудованого на території зазначеного проїзду за власний рахунок, та зобов'язати
ОСОБА_2 повернути її державі в особі Дніпропетровської міської ради шляхом приведення у придатний для використання стан.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня
2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 та Дніпропетровської міської ради задоволено частково.
Рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська № 403 від 20 червня 2003 року «Про затвердження акта приймання жилого будинку та господарської будівлі у домоволодінні по АДРЕСА_5 ОСОБА_3.» визнано незаконним в частині зазначення розміру земельної ділянки, а саме площею 457,0 кв. м, замість належних 400 кв. м, та скасовано його в цій частині.
Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 20 січня 1998 року, видане ОСОБА_3 Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, визнано недійсним в частині отримання у спадщину серед іншого нерухомого майна в домоволодінні по АДРЕСА_5 - гаража літ. «В».
Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 листопада 2003 року на ім'я ОСОБА_3 визнано недійсним в частині спадкування серед іншого нерухомого майна по АДРЕСА_5 у м. Дніпропетровську -
гаража літ. «В».
Свідоцтво про право на спадщину від 07 грудня 2013 року, видане на ім'я ОСОБА_2, визнано недійсним в частині отримання у спадщину серед іншого нерухомого майна в домоволодінні по АДРЕСА_5 у
м. Дніпропетровську гаража літ. «В» і зазначення того, що домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 457 кв. м замість належних 400 кв. м.
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою загального користування - тупиковим проїздом, необхідним для користування, експлуатації та обслуговування домоволодіння НОМЕР_4 по АДРЕСА_1
у м. Дніпропетровську.
Зобов'язано ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки загального користування - тупиковий проїзд у районі будинку АДРЕСА_5 шляхом знесення гаража
літ. «В», розміром 5,88 м х 3,74 м, який розташований на території проїзду загального користування в районі будинку АДРЕСА_5, та шляхом переносу за рахунок ОСОБА_2 належного йому паркана (огорожі) в межі успадкованої 20 січня 1998 року ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 400 кв. м, у бік будинку АДРЕСА_5, по довжині 25 м від розворотної площадки тупикового проїзду (від домоволодіння № АДРЕСА_6), по ширині 16 м від межі (паркану) АДРЕСА_7 у відповідності до плану відводу земельної ділянки відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 08 травня 1956 року № 717
(16 м х 25 м).
Зобов'язано ОСОБА_2 повернути самовільно зайняту частину земельної ділянки загального користування - тупикового проїзду в районі будинку АДРЕСА_5, площею 57 кв. м, державі в особі Дніпропетровської міської ради, шляхом приведення у придатний для використання стан.
Скасовано свідоцтво про право власності, видане реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції, індексний номер 24698581
від 25 липня 2014 року, про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5, кадастровий номер НОМЕР_3.
Зобов'язано реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 6447931 від 10 липня 2014 року про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку за адресою: м. Дніпропетровськ,
АДРЕСА_5, кадастровий номер НОМЕР_3.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 70 000,00 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 листопада 2003 року, виданого виконавчим комітетом Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на домоволодіння в м. Дніпропетровську по
АДРЕСА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної ради від 20 червня 2003 року № 403, опис об'єкта зазначений: домоволодіння складається з одного житлового будинку та господарчих будівель і споруд (свідоцтво про право власності видане замість свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 січня 1998 року). Оскільки, судом встановлено, що ОСОБА_6 була виділена в користування земельна ділянка по АДРЕСА_5 у м. Дніпропетровську саме площею 400 кв. м, яка після її смерті була успадкована ОСОБА_3, то позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська № 403 від 20 червня 2003 року «Про затвердження акта приймання жилого будинку та господарської будівлі у домоволодінні по АДРЕСА_5 ОСОБА_3.» в частині зазначення розміру земельної ділянки, а саме площею 457,0 кв. м, замість належних
400 кв. м, підлягають задоволенню, що відповідає положенням статті 16 ЦК України. Ураховуючи зазначене, оскільки гараж літ. «В» незаконно побудовано на проїзді загального користування без дозволу власника цієї земельної
ділянки - держави в особі Дніпропетровської міської ради, то підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 січня 1998 року, виданого
ОСОБА_3 Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, в частині отримання у спадщину серед іншого нерухомого майна в домоволодінні по АДРЕСА_5 - гаража літ. «В», та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 листопада 2003 року на ім'я
ОСОБА_3 в частині спадкування серед іншого майна гаража літ. «В». Підстави для задоволення позовних вимог про скасування вказаного свідоцтва
від 06 листопада 2003 року відсутні.
Зважаючи на те, що земельна ділянка - тупиковий проїзд є державною власністю, її самовільне зайняття відповідачем призводить до обмеження в правах власника - держави в особі Дніпропетровської міської ради на вільне розпорядження вказаною земельною ділянкою та використання її для своїх потреб, тому підлягають задоволенню позовні вимоги Дніпропетровської міської ради про зобов'язання ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки проїзду в районі будинку АДРЕСА_5, площею 57 кв. м шляхом знесення гаража, розміром 5,88 м х 3,74 м, побудованого на території проїзду за власний рахунок та про зобов'язання повернення самовільно зайнятої вказаної земельної ділянки державі в особі Дніпропетровської міської ради, шляхом приведення її у придатний для використання стан.
Крім того, рішенням Дніпропетровської міської ради від 18 червня 2014 року
№ 156/53, на підставі якого ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, визнано таким, що втратило чинність, з урахуванням того, що земельна ділянка, яка є проїздом загального користування та на якій розташований гараж та огорожа відповідача ОСОБА_2, у відповідності до пункту «а» частини третьої статті 83 ЗК України не може передаватись у приватну власність, то підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1, а свідоцтво про право власності, видане реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції, індексний номер 24698581 від 25 липня 2014 року, про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку за адресою: м. Дніпропетровськ,
АДРЕСА_5, кадастровий номер НОМЕР_3, скасуванню. Одночасно, задовольняючи вищезазначені позовні вимоги, суд вважав
за необхідне зобов'язати реєстраційну службу Дніпропетровського
міського управління юстиції виключити з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно запис № 6447931 від 10 липня 2014 року про реєстрацію
за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку за адресою:
АДРЕСА_5, кадастровий номер НОМЕР_3.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 на її користь визнав частково обґрунтованими та вважав, що внаслідок самовільного зайняття останнім частини загального проїзду, цей проїзд значно звузився, що перешкоджало їй користуватися ним за цільовим призначенням для проїзду до належного їй домоволодіння АДРЕСА_1 У зв'язку з небажанням відповідача добровільно усунути перешкоди у користуванні позивачкою проїздом, вона постійно перебувала у нервовій напрузі, відчувала розпач та душевні страждання, що негативно вплинуло на її стан здоров'я. Суд вважав, доведеною заподіяну моральну шкоду у розмірі 70 000,00 грн, яку визначив враховуючи обсяг завданих ОСОБА_10 душевних страждань, яких вона зазнала, та принцип розумності і справедливості.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року апеляційні скарги реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області та ОСОБА_2 відхилено. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2015 залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України та підлягає залишенню без змін, а доводи апеляційних скарг висновків районного суду не спростовують. Оскільки, рішення Дніпропетровської міської ради від 18 червня 2014 року
№ 156/53, на підставі якого ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, рішенням сесії Дніпропетровської міської ради VI скликання від 26 листопада 2014 року визнано таким, що втратило чинність,
з урахуванням того, що земельна ділянка, яка є проїздом загального користування та на якій розташований гараж та огорожа відповідача
ОСОБА_2, у відповідності до пункту «а» частини третьої статті 83 ЗК України не може передаватись у приватну власність, то позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а свідоцтво про право власності, видане реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції, індексний номер 24698581 від 25 липня 2014 року, про реєстрацію за
ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку за адресою:
АДРЕСА_5, кадастровий номер НОМЕР_3 скасуванню, як таке, що видане незаконно. Крім того, зазначив, що висновок районного суду про стягнення з ОСОБА_2
на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 70 000,00 є обґрунтованим.
У касаційнійскарзі, поданій у січні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовів ОСОБА_1 та Дніпропетровської міської ради.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними і необґрунтованими. Посилався на те, що апеляційним судом взагалі не досліджувалися ніякі докази та не перевірялися обставини на які він посилався. Вважав, що апеляційний суд безпідставно відмовив йому у задоволенні клопотання про проведення експертизи, за допомогою якої можливо було чітко визначити розміри ділянок, детальний розрахунок площі, яка є самовільно зайнятою. Зазначав, що в матеріалах справи містяться документи, які чітко вказують на дійсні обстави справи. Вважає, що через порушення апеляційним судом норм процесуального права він був позбавлений можливості подати до суду заяву про застосування позовної давності, оскільки скасування рішень, одне з яких було прийнято 17 років тому, а друге 12 років тому, є грубим порушенням процесуального законодавства, оскільки ОСОБА_1 з самого початку розгляду її позову у 1998 році та у 2003 році, мала можливість реалізувати своє право стосовно уточнення позовних вимог.
У березні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 було подано заперечення на касаційну скаргу, в яких вона зазначила, що доводи касаційної скарги надумані, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанції законні та обґрунтовані.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду частково не відповідає.
Судами установлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 січня 1996 року, розташованого на земельній ділянці площею 300 кв. м.
Власником домоволодіння № АДРЕСА_3 була ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 листопада 2003 року, яка успадкувала його після смерті ОСОБА_6 На підставі свідоцтва про право на спадщину від 07 грудня 2013 року власником вказаного домоволодіння НОМЕР_2 є ОСОБА_2, який успадкував його після смерті своєї дружини ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, якого було залучено до участі у справі правонаступником ОСОБА_3
Власниками домоволодіння по АДРЕСА_6, розташованого на земельній ділянці площею 381 кв. м є ОСОБА_8,
ОСОБА_11, ОСОБА_12, яким воно належить по 1/3 частині кожній, та яке вони успадкували після смерті ОСОБА_13
Власником домоволодіння АДРЕСА_8, розташованого на земельній ділянці, площею 400,00 кв. м є ОСОБА_14, яка отримала його у спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_9
Домоволодіння НОМЕР_4 межує з домоволодінням НОМЕР_5 і у їх спільному користуванні є земельна ділянка, яка є тупиковим проїздом з майданчиком для розвороту, який розташований в кінці цього проїзду, та належить міській громаді, цей проїзд одночасно слугує єдиним проїздом (проходом) до домоволодіння НОМЕР_4 з АДРЕСА_6. Згідно проекту відведення земельних ділянок управління головного архітектора м. Дніпропетровська
від 1956 року вказаний проїзд передбачений для обслуговування трьох домоволодінь НОМЕР_6, НОМЕР_4 та НОМЕР_5, який є необхідним для забезпечення дотримання необхідних протипожежних, санітарно-гігієничних та містобудівних вимог. Вздовж цього проїзду, по ходу руху по проїзду до домоволодіння НОМЕР_4, праворуч розташоване домоволодіння АДРЕСА_5 у м. Дніпропетровську, яке межує з домоволодінням НОМЕР_5, та яке розташоване по червоній лінії АДРЕСА_6, на яку з нього є вихід.
Між власниками зазначених домоволодінь НОМЕР_4 та НОМЕР_2 протягом тривалого часу виникають спори щодо користуванням проїздом загального користування.
Відповідно до листа Бабушкінської районної ради у м. Дніпропетровську
від 22 січня 2008 року, згідно проекту відведення управління головного архітектора м. Дніпропетровська земельних ділянок від 1956 року земельна ділянка у вигляді тупикового проїзду передбачена для обслуговування трьох домоволодінь НОМЕР_6, НОМЕР_7, № АДРЕСА_6 у м. Дніпропетровську, яка є необхідною для забезпечення і дотримання необхідних протипожежних, санітарно-гігієнічних та містобудівних вимог.
Відповідно до листа комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ДМБТІ») від 07 травня 2002 року, оскільки домоволодіння НОМЕР_6, НОМЕР_4, № АДРЕСА_6
у м. Дніпропетровську, які в минулому були НОМЕР_4, НОМЕР_6, НОМЕР_8 віддалені
від червоної лінії вулиці, для цих домоволодінь передбачено проїзд загального користування для експлуатації та їх обслуговування, що показано первинними планами про відведення земельних ділянок. Домоволодіння НОМЕР_9 АДРЕСА_5, які в минулому були НОМЕР_9 та
НОМЕР_5, розташовані по червоній лінії вулиці, для яких умови по експлуатації і обслуговуванню визначені їх розташуванням.
У листі КП «ДМБТІ» від 18 червня 2001 року зазначено, що в інвентаризаційних справах домоволодінь НОМЕР_6, НОМЕР_7, № АДРЕСА_6 у
м. Дніпропетровську, в минулому НОМЕР_4, НОМЕР_6, НОМЕР_8 знаходяться плани відведення земельних ділянок, у яких було зазначено проїзд на АДРЕСА_5. В планах відведення земельних ділянок НОМЕР_9 та НОМЕР_2, у минулому НОМЕР_9 та НОМЕР_5, які розташовані безпосередньо по АДРЕСА_1 (по червоній лінії), вказані тільки суміжними.
Відповідно до листа КП «ДМБТІ» від 10 грудня 2008 року, згідно інвентаризаційних справ на домоволодіння по АДРЕСА_1 НОМЕР_6, НОМЕР_4, НОМЕР_5 (колишні адреси НОМЕР_6, НОМЕР_4, НОМЕР_10), у планах відведення земельних ділянок та у довідках про землекористування в 1956 році було зазначено проїзд загального користування для експлуатації та обслуговування цих домоволодінь, які віддалені від