П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2019 року
м. Київ
Справа №308/10112/16-а
Провадження № 11-1304апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року (судді Кушнерик М. П., Мікула І. О., Курилець А. Р.) у справі № 308/10112/16-а за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до Ужгородської міської ради (далі - Міськрада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_5, про часткове визнання протиправними та скасування рішень і
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Міськради, в якому просиливизнати протиправними та скасувати:
- пункт 7.88 рішення Міськради від 21 квітня 2016 року № 182;
- пункт 5.10 рішення відповідача від 30 серпня 2016 року № 359;
- пункт 1.19 рішення Міськради від 14 липня 2016 року № 282.
На обґрунтування позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зазначили, що вони є власниками будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. По сусідству із земельною ділянкою позивачів існувала недоглянута земельна ділянка, яка поросла чагарниками та бур'яном, закидана сухими гілками дерев та сміттям. За зверненням ОСОБА_4 йому було надано в тимчасове користування строком на один рік зазначену земельну ділянку площею 0,14 га для городництва без права побудови та посадки багаторічних насаджень на АДРЕСА_1. Протягом 1998-1999 років позивачами приведено в порядок спірну земельну ділянку, викорчувані чагарники та бур'ян, вивезено сміття, завезено родючий ґрунт, проведено обробку землі. У 1999 році ОСОБА_4 звернувся до Міськради із заявою щодо продовження користування вказаною вище земельною ділянкою. 10 червня 1999 року депутатською комісією з питань будівництва, землекористування, благоустрою та екології Міськради вирішено повернутися до розгляду питання землекористування на АДРЕСА_1 після закінчення землекористування, однак протягом п'ятнадцяти років це питання так і не вирішено по суті. Рішеннями Міськради від 21 квітня 2016 року № 182 (пункт 7.88) та від 30 серпня 2016 року № 359 (пункт 5.10) ОСОБА_3 відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1. Разом з тим пунктом 1.19 рішення Міськради від 14 липня 2016 року № 282 ОСОБА_5 надано дозвіл на підготовку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0777 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в районі АДРЕСА_1. На думку позивачів, рішення відповідача у вказаних частинах є протиправними та підлягають скасуванню.
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області постановою від 02 жовтня 2017 року позов задовольнив.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 грудня 2017 року постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської областівід 02 жовтня 2017 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначила, що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. На думку скаржника, суд не врахував, що Міськрада є суб'єктом владних повноважень, оскільки, прийнявши рішення про відмову у наданні позивачам і про надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, реалізувала у спірних правовідносинах свої контрольні функції, передбачені земельним законодавством, що підпадає під юрисдикцію саме адміністративного суду. Крім того, в цій справі відсутній спір про право користування земельною ділянкою, оскільки зазначена земельна ділянка не була надана ОСОБА_5 у власність, а було прийнято рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яке не породжує цивільних прав та обов'язків у останнього, оскільки не означає позитивного вирішення питання про надання земельної ділянки у власність. На підставі викладеного скаржник просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року та залишити в силі судове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 01 листопада 2018 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 листопада 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України, оскільки у справі відсутні клопотання її учасників про розгляд справи за їх участю, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.
У відзиві на касаційну скаргу представник Міськради заперечує проти касаційної скарги, вважає її вимоги безпідставними. На думку представника Міськради, у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій, а відтак захищати свої права та інтереси позивачі повинні у способи, визначені статтею 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У зв'язку з викладеним представник Міськради просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити в силі оскаржуване рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є співвласниками будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.
Поруч із земельною ділянкою позивачів існувала недоглянута земельна ділянка, яка поросла чагарниками та бур'яном, була закидана сухими гілками дерев та сміттям.
За зверненням ОСОБА_4 йому було надано в тимчасове користування строком на один рік цю земельну ділянку площею 0,14 га для городництва без права побудови та посадки багаторічних насаджень на АДРЕСА_1.
Протягом 1998-1999 років позивачі привели в порядок спірну земельну ділянку, викорчували чагарники та бур'ян, вивезли сміття, завезли родючий ґрунт, провели обробку землі.
У 1999 році ОСОБА_4 звернувся до Міськради щодо продовження користування вказаною земельною ділянкою.
10 червня 1999 року депутатською комісією з питань будівництва, землекористування, благоустрою та екології Міськради вирішено повернутися до розгляду питання землекористування на АДРЕСА_1 після закінчення землекористування, однак протягом п'ятнадцяти років це питання не було вирішено по суті.
Рішеннями Міськради від 21 квітня 2016 року № 182 (пункт 7.88) та від 30 серпня 2016 року № 359 (пункт 5.10) ОСОБА_3 відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.
14 липня 2016 року Міськрада прийняла рішення № 282, пунктом 1.19 якого ОСОБА_5 надано дозвіл на підготовку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0777 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в районі АДРЕСА_1.
Не погодившись із цими рішеннями відповідача у вказаних частинах, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до суду з цим позовом.
Обставини справи її учасники під сумнів не ставлять.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_3, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в постанові від 02 жовтня 2017 року зазначив, що Міськрада на порушення статті 119 ЗК України, ігноруючи переважне право позивачів на оформлення права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, упродовж багатьох років відмовляла у виділенні спірної земельної ділянки позивачам, в той же час виділивши її ОСОБА_5 При цьому суд першої інстанції виходив з того, що цей позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній справі, Львівський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що предметом спору в цій справі є спір про право користування земельною ділянкою, яка була у належний спосіб виділена третій особі і якою протягом більше десяти років користуються позивачі, а тому цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим указаний висновок суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських