Постанова
Іменем України
14 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 607/14433/14-ц
провадження № 61-48897св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І.(суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
треті особи: служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року у складі судді: Братасюка В. М., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року у складі суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ткач О. І.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5, треті особи: служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, ОСОБА_6, про визначення місця проживання сина з батьком та стягнення компенсації моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що у сторін є син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Місцем проживання сина було с. В. Ходачків, Козівського району Тернопільської області, де вони разом з відповідачем проживали в будинку матері позивача. 10 квітня 2012 року відповідач самовільно без згоди позивача змінила місце проживання сина за адресою у м. Тернопіль. Позивач вважає, що дії відповідача щодо зміни місця проживання сина є протиправною поведінкою, що заподіяли позивачу моральну шкоду та є підставою для визначення місця проживання дитини разом з ним у с. В. Ходачків. Рішенням Тернопільської міської ради від 29 січня 2014 року затверджено висновок органу опіки та піклування щодо його участі у вихованні сина, який систематично не виконується відповідачем і цим заподіяно йому немайнову шкоду.
Позивач, з урахуванням зміни позовних вимог, просив:
визначити місце проживання дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з позивачем за адресою по АДРЕСА_1;
стягнути з ОСОБА_5 на його користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 112 988,30 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 26 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 з батьком ОСОБА_4 Позивачем не наведено належного обґрунтування заявлених ним позовних вимог в частині компенсації шкоди та не надано доказів, що підтверджують позовні вимоги в цій частині.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд виходив із того, що ні органом опіки і піклування, ні судом до квітня 2012 року не визначалось місце проживання малолітнього ОСОБА_7 з одним з батьків, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові про визначення місця проживання сина з ним та відшкодування шкоди з підстав наведених позивачем. МалолітнійОСОБА_7 давав пояснення в судовому засіданні в присутності психолога та виявив прихильність до матері. Ураховуючи підстави позову, прихильність малолітнього ОСОБА_7 до матері, те, що з квітня 2012 року він проживає з матір'ю, навчається в школі в м. Тернополі, висновок органу опіки і піклування Тернопільської міської ради про визначення місця проживання ОСОБА_7 з матір'ю, апеляційний суд зробив висновок, що позивачем не доведено, що найкращим забезпеченням інтересів дитини буде визначення місця проживання дитини з батьком у с. В. Ходачків Козівського району. Твердження апелянта про те, що висновок органу опіки і піклування про розв'язання спору щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 отриманий з перевищенням повноважень службових осіб служби у справах неповнолітніх та дітей та виконавчого комітету Тернопільської міської ради, апеляційний суд оцінив критично, оскільки згідно статті 19 СК України орган опіки і піклування зобов'язаний надати суду висновок щодо розв'язання спору про визначення місця проживання дитини.
При відхиленні доводів апеляційної скарги щодо побиття відповідачем дитини апеляційний суд указав, що вони ґрунтуються тільки на тому, що позивач побачив на обличчі сина синець і виникнення такого синця позивач пов'язує з тим, що відповідач могла його вдарити. На противагу указаному з пояснень сина про синець, який позивач побачив на його обличчі в 2017 році,слідує, що він виник внаслідок того, що дитина вдарилась в ліжко. Будь яких доказів, на підтвердження побиття матір'ю сина позивач не надав.
Аргументи учасників справи
У грудні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що всупереч наведеного Європейським судом з прав людини обов'язку судів щодо здійснення дискреційних повноважень задля забезпечення якнайкращих інтересів дитини при визначенні місця її проживання, суди відмовилися з'ясовувати обставини спричинення тілесних ушкоджень сину, проігнорували клопотання про виклик у судове засідання та допит у якості свідка директора Тернопільського міського центру соціальних служб та позивача. Суди вважали встановленим, що відповідач з сином проживають у АДРЕСА_2, однак це не відповідає дійсності, оскільки відповідач проживала за різними адресами. Позивач з позовом про скасування рішення виконавчого комітету від 24 грудня 2014 року до суду не звертався, хоча апеляційний суд посилався на те, що позивач його оскаржував в судовому порядку, однак це не так. Ніхто з батьків не звертався до служби у справах дітей щодо визначення місця проживання дитини. Відтак рішення від 24 грудня 2014 року № 1295, яким затверджено висновок про визначення місця проживання дитини з матір'ю, ухвалено за відсутності повноважень. Суд не надав належної оцінки факту неналежного виконання батьківських обов'язків відповідачем та не спростував факт перешкоджання відповідачем спілкуватися позивачу з сином.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що сторони з 2009 року по 04 липня 2012 року перебували в зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_7. З 10 квітня 2012 року відповідач з сином проживають за адресою АДРЕСА_2.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 серпня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи із 23 липня 2012 року до досягнення дитиною повноліття.
Суди на підставі довідки № 18 від 20 січн