П О С Т А Н О В А
Іменем України
23 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 210/2104/16-ц
Провадження № 14-597цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно), правонаступником якого є Криворізьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 8 червня 2016 року у складі судді Чайкіна О. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року у складі суддів Барильської А. П., Ляховської І. Є., Михайлів Л. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до відділення Фонду про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він працював у період з 19 червня 1981 року по 7 березня 1997 року на шахті ім. Артема Виробничого об'єднання «Кривбасруда» (далі - ВО «Кривбасруда»), з 31 березня 1997 року по 1 червня 2004 року на шахті «Родіна» Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат») та отримав професійне захворювання, у зв'язку із чим висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 29 вересня 2002 року йому первинно встановлено 25 % втрати професійної працездатності безстроково. Посилаючись на те, що внаслідок захворювання він змушений переносити хронічні фізичні страждання - біль у попереково-крижовому відділі хребта, плечових суглобах, оніміння в руках та ногах, періодичні судоми, у зв'язку з чим для підтримання стану здоров'я вимушений постійно лікуватися; постійно відчуває дискомфорт та неповноцінність серед оточуючих, позивач просив стягнути з відділення Фонду на свою користь 275 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності.
Заперечуючи проти позову, відділення Фонду послалося на те, що відповідальним за заподіяння моральної шкоди є підприємство, на якому працював позивач, тому відділення Фонду не є належним відповідачем у справі. Відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави для покладення на відділення Фонду обов'язку здійснити таку виплату. Позивач не надав доказів заподіяння моральної шкоди на вказану суму. Оскільки позов пред'явлено до суб'єкта владних повноважень, то цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 8 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відділення Фонду на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 12 000 грн без утримання податку з доходу фізичних осіб та судовий збір у сумі 551,20 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції на підстав статей 21, 28 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-ХІV) дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про обов'язок відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку із втратою ним професійної працездатності. Оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача 29 вересня 2002 року - дати встановлення висновком МСЕК втрати працездатності, то її відшкодування має здійснюватися саме відповідачем. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
У серпні 2016 року відділення Фонду звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 8 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Також відділення Фонду подало клопотання про зупинення виконання судових рішень.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що обов'язок відшкодовувати моральну шкоду покладено на власника або уповноважений орган (роботодавця). Позивач висновками відповідних медичних установ не довів факту завдання йому моральної шкоди. Позов подано до суду у 2016 році, тому право в позивача на відшкодування моральної шкоди могло виникнути лише у 2016 році за умови встановлення органами МСЕК факту завдання моральної шкоди. Відповідно до вимог статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позовна давність у разі завдання працівникові моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці, становить три місяці. Згідно із частиною восьмою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та КЗпП. Визначений судом розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості. Крім того, відділення Фонду є суб'єктом владних повноважень, тобто органом державної влади, який здійснює владні управлінські функції, а тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку із чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2016 року відкрито провадження у справі та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження.
У зв'язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою цього ж суду від 21 листопада 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що судові рішення у ній оскаржуються, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції (частина шоста статті 403 ЦПК України).
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_3 працював у період з 19 червня 1981 року по 7 березня 1997 року на шахті ім. Артема ВО «Кривбасруда», з 31 березня 1997 року по 1 червня 2004 року на шахті «Родіна» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат».
Відповідно до акта розслідування хронічного професійного захворювання від 19 липня 2002 року № 13/2002 ОСОБА_3 встановлено наявність професійного захворювання - вібраційної хвороби першого-другого ступеню з вегетативно-сенсорною полінейропатією, зовнішнім епікондилезом плечей з вираженим больовим синдромом та попереково-крижовим радикулярним синдромом із зазначенням його причини - роботи впродовж 21 року в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на зазначених підприємствах.
Згідно з висновком МСЕК від 29 вересня 2002 року № 00016889 ОСОБА_3 первинно встановлено 25 % втрати професійної працездатності безстроково.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із частиною першою статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у вказаній редакції).
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із частиною другою статті 21 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, умовою розгляду вимоги про відшкодування моральної шкоди за правилами адміністративного судочинства є те, щоб така шкода була заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
У цій справі спірні правовідносини пов'язані з відшкодуванням позивачеві моральної шкоди, заподіяної внаслідок часткової втрати ним професійної працездатності. Така вимога заявлена ним на підставі Закону № 1105-ХІV. Частиною третьою статті 28 цього Закону в редакції, чинній на час настання страхового випадку та встановлення ОСОБА_3 висновком МСЕК часткової втрати працездатності, передбачено, що за наявності факту заподіяння моральн