П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 826/6762/18
Провадження № 11-1124апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Лізинг» (далі - Товариство) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою Товариства на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 травня 2018 року (суддя Кузьменко А. І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року (судді Шурко О. І., Бабенко К. А., Василенко Я. М.),
УСТАНОВИЛА:
У квітні 2018 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило:
- скасувати рішення Фонду від 30 березня 2018 року № 826 про затвердження умов продажу активів;
- зобов'язати Фонд вчинити дії для зняття з продажу на відкритих торгах (аукціонах) лотів, що включають права вимоги до Товариства (ідентифікаційний код 38749930) на підставі кредитних договорів, укладених між Товариством (ідентифікаційний код 38749930) та Приватним акціонерним товариством (далі - ПАТ) «Радикал банк» (ідентифікаційний код 36964568): № К-6981/1-980 від 22 липня 2013 року, № К-6981/4-980 від 12 серпня 2013 року, № К-6981/59-980 від 1 липня 2014 року, № К-6981/5-980 від 5 вересня 2013 року, № К-6981/6-980 від 5 вересня 2013 року, № К-6981/7-980 від 5 вересня 2013 року, № К-6981/11-980 від 18 вересня 2013 року, № К-6981/14-980 від 18 вересня 2013 року, № К-6981/15-980 від 24 вересня 2013 року, № К-6981/16-980 від 24 вересня 2013 року, № К-6981/25-980 від 14 листопада 2013 року, № К-6981/40-980 від 26 лютого 2014 року, № К-6981/26-980 від 4 грудня 2013 року, № К-6981/27-980 від 4 грудня 2013 року, № К-6981/28-980 від 4 грудня 2013 року, № К-6981/39-980 від 24 січня 2014 року, № К-6981/29-980 від 12 грудня 2013 року, № К-6981/32-980 від 19 грудня 2013 року, № К-6981/43-980 від 5 березня 2014 року, № К-6981/47-980 від 27 березня 2014 року, № К-6981/49-980 від 17 квітня 2014 року, № К-6981/51-980 від 17 квітня 2014 року, № К-6981/52-980 від 17 квітня 2014 року, № К-6981/53-980 від 3 червня 2014 року, № К-6981/54-980 від 3 червня 2014 року, № К-6981/56-980 від 4 червня 2014 року, № К-6981/57-980 від 18 червня 2014 року, № К-6981/58-980 від 18 червня 2014 року, № К-6981/60-980 від 1 липня 2014 року, № К-6981/61-980 від 1 липня 2014 року, № К-6981/62-980 від 11 липня 2014 року, № К-6981/63-980 від 25 липня 2014 року, № К-6981/64-980 від 5 серпня 2014 року, № К-6981/65-980 від 5 серпня 2014 року, № К-6981/66-980 від 23 вересня 2014 року, № К-6981/67-980 від 29 жовтня 2014 року, № К-6981/69-980 від 29 жовтня 2014 року, № К-6981/70-980 від 29 жовтня 2014 року, № К-6981/71-980 від 29 жовтня 2014 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначило, що листом від 10 квітня 2018 року № 311 ПАТ «Радикал банк» повідомило позивача про виставлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними між ним і ПАТ «Радикал банк», для продажу на відкритих торгах (аукціоні).
Підставою для ініціювання та проведення вказаних торгів щодо прав вимоги стало рішення Фонду від 30 березня 2018 року № 826 про затвердження умов продажу активів.
Товариство вважає таке рішення Фонду протиправним у зв'язку з неіснуванням виставлених на торги прав вимоги ПАТ «Радикал банк» до позивача, адже Товариство виконало грошові зобов'язання за наведеними вище кредитними договорами.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 2 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що спір у цій справі виник поза межами публічно-правових відносин та віднесений до юрисдикції господарського суду.
Товариство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів про відмову у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.
Незгода скаржника з висновками судів попередніх інстанцій мотивована тим, що у цій справі оскаржується рішення Фонду саме як суб'єкта владних повноважень, а не суб'єкта господарювання, призначення торгів віднесено до владних функцій відповідача, а тому позов Товариства підлягає вирішенню за правилами КАС.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу суду не надав.
Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 та абзацом другим пункту 2 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС).
За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відтак помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Закон України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 4452-VI) визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами.