Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 570/60/16-ц
провадження № 61-16785св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області у складі судді Кушнір Н. В. від 07 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М., від 15 березня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсними заяви та договору довічного утримання.
Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, під час шлюбу ними побудований житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 право власності на який зареєстроване за ОСОБА_6, як і земельна ділянка, на якій він розташований.
29 серпня 2012 року ОСОБА_6 уклав із ОСОБА_5 договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 а ОСОБА_5 зобов'язався довічно повністю утримувати відчужувача та його дружину, забезпечивши їх харчуванням, одягом, необхідною допомогою, доглядом, медичним обслуговуванням, похоронити їх та зберегти в їх довічному користуванні вказаний будинок. Розмір матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду і допомоги) визначено сторонами в розмірі 500 грн на місяць.
29 серпня 2012 року вона надала свою згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_6 договору довічного утримання.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер.
Указувала на те, що договір укладено внаслідок помилки, так як вона неправильно розуміла свої права на утримання зі сторони відповідача після смерті чоловіка - відчужувача їх спільного майна.
При цьому вважала, що не пропустила строк позовної давності, оскільки про порушення свого права дізналась після смерті чоловіка (ІНФОРМАЦІЯ_1 року), коли відповідач змусив її залишити будинок.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4, посилаючись на положення статей 203, 215, 229, 747 ЦК України, просила визнати недійсними її заяву та договір довічного утримання (догляду) від 29 серпня 2012 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсним односторонній правочин - заяву від імені ОСОБА_4 на ім'я приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Сохацького І. С., справжність підпису на якій посвідчено 29 серпня 2012 року приватним нотаріусом СохацькимІ. С. та зареєстровано в реєстрі за № 1873.
Визнано недійсним договір довічного утримання між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений 29 серпня 2012 року приватним нотаріусом Сохацьким І. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1874, в частині відчуження 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 1/2 частини земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на території с. Дерев'яне Рівненського району Рівненської області; 1/2 частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,1908 га, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території с. Дерев'яне Рівненського району Рівненської області.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірні житловий будинок та земельна ділянка були набуті за час шлюбу, отже є спільною сумісною власністю подружжя, тому чоловік позивача при укладенні договору довічного утримання мав право розпоряджатися своєю часткою у спільному майні, яка в силу статті 28 КпШС України та статті 70 СК України складає 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельних ділянок, так як доказів про наявність спору щодо розміру часток або домовленості між подружжям з цього приводу суду не надано.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 15 березня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано недійсним договір довічного утримання, укладений 29 серпня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І. С., зареєстрованим в реєстрі за № 1874, в частині передачі у власність ОСОБА_5 житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у с. Дерев'яне Рівненського району Рівненської області.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вимоги позивача про визнання договору довічного утримання недійсним у частині відчуження житлового будинку та земельної ділянки, виділеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, є обґрунтованими, оскільки договір довічного утримання укладений з порушенням вимог частини другої статті 747 та статей 203, 215 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині відчуження земельної ділянки площею 0,1908 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вказана земельна ділянка не відноситься до спільної сумісної власності подружжя, оскільки була особистою власністю ОСОБА_6
Також суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ОСОБА_4 про її згоду на відчуження чоловіком нерухомого майна, оскільки надана ОСОБА_4 нотаріально засвідчена згода на укладення ОСОБА_6 договору довічного утримання не має правового значення, оскільки спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 747 ЦК України та частиною першою статті 67 СК України, а не статтею 65 СК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, що подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом, а суд першої інстанції не розглянув заяву про застосування строку позовної давності, яка була подана ним 23 березня 2016 року, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Також суди не врахували, що позивач неодноразова зверталась до суду з позовами до нього про визнання договору довічного утримання недійсним, а обставини, встановлені у вказаних справах, мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи.
Відзив на касаційну скаргу позивач не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У справі, що переглядається, установлено, що з 12 січня 1969 року ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, під час якого ними побудований житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1
Згідно зі свідоцтвом про право власності від 20 серпня 2007 року, виданим на підставі рішення Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 16 серпня 2007 року № 325, власником вказаного будинку був ОСОБА_6
Земельна ділянка площею 0,2500 га, на якій розташований вказаний житловий будинок, належала ОСОБА_6 на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, виданий на підставі рішення Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 18 грудня 2007 року № 560.
Земельна ділянка площею 0,1908 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, була приватизована ОСОБА_6, він отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, виданий на підставі рішення Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 18 грудня 2007 року № 560.
29 серпня 2012 року ОСОБА_6 уклав із ОСОБА_5 договір довічного утримання, за яким ОСОБА_5 набув у власність вказаний вище житловий будинок, земельну ділянку площею 0,2500 га, на якій він розташований, земельну ділянку площею 0,1908 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, та зобов'язався довічно утримувати подружжя ОСОБА_6.
ОСОБА_8 надала свою згоду на укладення її чоловіком