Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 726/707/16-ц
провадження № 61-21882св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 07 липня 2016 року у складі судді Тріски А. І. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про повернення безпідставно набутих грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що на досягнення домовленості про укладення договору довічного утримання вона надала відповідачу грошові кошти на здійснення ремонтних робіт, оплату комунальних послуг, лікування та власні потреби, про що остання склала відповідні розписки: від 11 січня 2013 року - про отримання у борг грошових коштів у сумі 10 550 грн, від 09 листопада 2014 року - про отримання грошових коштів у сумі 35 000 доларів США на здійснення будівництва та оплату комунальних послуг, від 08 липня 2015 року - про отримання грошових коштів у сумі 4 000 доларів США та від 08 липня 2015 року - про отримання меблів вартістю 4 000 доларів.
Посилалась на те, що договір довічного утримання сторонами не укладений, та просила стягнути з ОСОБА_5 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 1 103 328,60 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 07 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 1 103 328,60 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за період з 2012 по 2014 рік відповідач отримала від позивача грошові кошти у сумі 1 103 328,60 грн на власні потреби за умови укладення договору довічного утримання, проте у зв'язку з його неукладенням має обов'язок ці кошти повернути відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_5, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідач без достатньої правової підстави отримала від позивача майно, яке має обов'язок повернути. Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем від позивача майна на підставі договірних відносин, а тому суд першої інстанції правильно застосував норми статті 1212 ЦК України. Судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлена відсутність між сторонами договірних зобов'язань.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що договірний характер правовідносин щодо укладення у майбутньому договору довічного утримання, що виникли між сторонами, виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.
У липні 2017 року ОСОБА_4 подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу, який мотивований тим, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, ухваленим за наслідком розгляду позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу, встановлений факт відсутності між сторонами договірних зобов'язань, а тому суди правильно застосували норми статті 1212 ЦК України у справі про стягнення безпідставно набутих коштів.
У січні 2019 року ОСОБА_5 подала клопотання про зупинення виконання ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 726/707/16-ц з Садгірського районного суду м. Чернівців.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що на досягнення домовленості про укладення договору довічного утримання ОСОБА_4 надала ОСОБА_5 грошові кошти на здійснення ремонтних робіт, оплату комунальних послуг, лікування та власні потреби, про що остання склала відповідні розписки: від 11 січня 2013 року - про отримання у борг грошових коштів у сумі 10 550 грн, від 09 листопада 2014 року - про отримання грошових коштів у сумі 35 000 доларів США на здійснення будівництва та оплату комунальних послуг, від 08 липня 2015 року - про отримання грошових коштів у сумі 4 000 доларів США та від 08 липня 2015 року - про отримання меблів вартістю 4 000 доларів.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 14 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_5, скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_4 про стягнення боргу за борговою розпискою у сумі 928 844 грн та відмовлено у позові у цій частині, в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Цим судовим рішенням встановлено, що вищезазначені розписки не засвідчують укладення між сторонами договорів позики, оскільки ОСОБА_5 є особою пенсійного віку, не працює та не має доходів для повернення ОСОБА_4 грошових коштів, вказаних у спірних розписках.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як