Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 243/56/16-ц
провадження № 61-8547св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Банк «Траст»,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_2, на заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 березня 2016 року у складі судді Кузнецова Р. В. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Мірути О. А., Мальованого Ю. М., Хейло Я. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство Банк «Траст» (далі - ПАТ Банк «Траст») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, посилаючись на те, що 11 листопада 2013 року між ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № R161.004- TEK.0038149, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 17 520,00 грн під 6,49 % річних з кінцевим терміном повернення до 11 листопада 2015 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за вказаним договором станом на 14 грудня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 20 800,79 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 14 067,54 грн, заборгованість за процентами - 774,66 грн, заборгованість за комісією - 5 958,59 грн. Крім цього, 12 грудня 2013 року між ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К161.004-ТЕК.0039754, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 26 001,30 грн під 3,25 % річних з кінцевим терміном повернення до 12 грудня 2018 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за вказаним договором станом на 14 грудня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 34 695,60 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 24 406,70 грн, заборгованість за процентами - 1 038,49 грн, заборгованість за комісією - 9 250,41 грн. Враховуючи викладене, ПАТ Банк «Траст» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами в загальному розмірі 55 496,39 грн та понесені судові витрати.
Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 березня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Траст» заборгованість за кредитними договорами від 11 листопада 2013 року № R161.004-TEK.0038149 та від 12 грудня 2013 року № К161.004-ТЕК.0039754 у розмірі 55 496,39 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 липня 2017 рокувідмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 10 березня 2016 року.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17 жовтня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 березня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги про застосування позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки кредитні договори були укладені 11 листопада та 12 грудня 2013 року, а банк звернувся до суду з позовом - 28 грудня 2015 року, тобто в межах трирічної позовної давності. Крім цього, відповідач не подавав до місцевого суду відповідну заяву, а нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, апеляційним судом не приймаються та не розглядаються.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У грудні 2017 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17 жовтня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом першої інстанції розглянуто справу за його відсутності, повідомлення про виклик в судове засідання він не отримував, у зв'язку з чим був позбавлений можливості подати заяву про застосування позовної давності. В заяві про перегляд заочного рішення він вказував про пропуск позовної давності, однак місцевий суд на зазначене уваги не звернув. Він наголошував на відсутності оригіналів кредитних договорів та на недопустимості як доказів копій кредитних справ, однак апеляційний суд не дав правової оцінки цим доводам. Крім цього, судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання його представника про відкладення розгляду справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
05 березня 2018 року справа № 243/56/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі -ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Судами встановлено, що 11 листопада 2013 року між ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_1 було укладено кредитний