Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
місто Київ
справа № 666/8070/14-ц
провадження № 61-3934св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра», Дніпровський районний відділ у м. Херсоні УДМС України в Херсонській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 27 серпня 2015 року у складі судді Рябової О. Д. та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2016 року у складі колегії суддів: Фурман Т. Г., Пузанової Л. В., Чиркової К. Г.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_2 у листопаді 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра»), Дніпровський районний відділ у м. Херсоні УДМС України в Херсонській області, про виселення та зняття з реєстраційного обліку.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 29 листопада 2010 року між ним та відповідачами укладено попередній договір, за умовами якого він зобов'язався у строк до 29 листопада 2012 року продати, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 купити в рівних частинах житловий будинок та земельну ділянку, площею 0, 0575 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що з вини покупців не виконані умови попереднього договору щодо здійснення виплат за кредитним договором та укладення договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, і на момент звернення до суду з позовом їх реєстрація та подальше проживання у житловому будинку перешкоджає йому здійснити відчуження спірного майна, позивач просив суд виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з житлового будинку та зняти їх з реєстраційного обліку.
Стислий виклад заперечень відповідачів
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом, зазначаючи, що дійсно між ними та ОСОБА_2 29 листопада 2010 року був укладений попередній договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки. На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу ними передано ОСОБА_2 забезпечувальний платіж - грошові кошти в сумі 209 880, 00 грн, що еквівалентно 26 400, 00 дол. США, які в подальшому мали бути зараховані, як частина розрахунку за майбутнім договором купівлі-продажу.
З листопада 2010 року ними сплачені щомісячні платежі за кредитним договором разом на суму 9 468, 00 дол. США, 1 124, 50 грн - сплата пені за кредитним договором та 432, 00 грн - в рахунок страхування майна.
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з відома та дозволу ОСОБА_2 здійснили ремонтні роботи у житловому будинку, на які витратили 66 753, 01 грн, а також виконали роботи з електропостачання, газопостачання та водопостачання, на загальну суму 33 010, 89 грн.
Також сплачено земельний податок в сумі 41, 94 грн.
Посилаючись на те, що на момент подання зустрічного позову вони не мають змогу сплачувати щомісячні платежі за кредитним договором, що призвело до неможливості виконати умови попереднього договору, та те, що договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між ними укладений не був, сторони домовилися укласти такий договір у майбутньому, передавши ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 26 400, 00 дол. США та 9 468, 00 дол. США - подальші щомісячні платежі за кредитним договором, що є авансом, просили суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з ОСОБА_2 на користь кожного з них по 17 934, 00 дол. США, сплачених ними як авансовий платіж, а також 101 362, 34 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, пов'язаної зі здійсненням витрат на ремонтні роботи у зазначеному будинку.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 27 серпня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено. Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язано Дніпровський районний відділ у м. Херсоні УДМС України в Херсонській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1.
Зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 17 934, 00 дол. США з конвертацією в національну валюту України на день здійснення платежу. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 17 934, 00 дол. США з конвертацією в національну валюту України на день здійснення платежу. В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, не укладено у зв'язку з невиконанням умов попереднього договору покупцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4, укласти договір купівлі-продажу сторони не бажають. Це свідчить про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають у зазначеному будинку без законних підстав, чим порушуються законні права власника будинку ОСОБА_2, а отже свідчить про наявність підстав для суду для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Також суд вважав, що у зв'язку з неукладенням договору купівлі-продажу передана ОСОБА_2 грошова сума 26 400, 00 дол. США та 9 468, 00 дол. США - подальші щомісячні грошові платежі за кредитним договором від 11 лютого 2008 року № 804/6/02/2008/840к/2913, разом 35 868, 00 дол. США, є авансом, який має бути повернутим ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 27 серпня 2015 року в частині виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3, ОСОБА_4 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що, заявивши вимогу про виселення та зняття відповідачів з реєстраційного обліку, позивачем позовна вимога про припинення права відповідачів на користування спірним житлом не заявлена, в той час, як стаття 391 ЦК України, на яку послався позивач на обґрунтування заявлених вимог, не регулює питання щодо виселення осіб із житлових приміщень. Належним способом захисту цивільних прав у спірних правовідносинах є пред'явлення позову про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням (чи про позбавлення права користування житловим приміщенням). На передбачені ЖК УРСР підстави для виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із спірного будинку позивач не посилається і наявність передбачених ним підстав для виселення не наводить. Суд першої інстанції, не вирішивши в установленому законом порядку питання щодо припинення прав відповідачів на користування належним позивачу на праві власності будинком, за висновком апеляційного суду, передчасно дійшов висновку про наявність правових підстав для їх виселення з нього та зняття з реєстрації в ньому.
У частині вирішення зустрічних позовних вимог апеляційний суд зробив висновок, що суд першої інстанції правильно встановив, що за змістом статті 570 ЦК України внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, яке б мало випливати із договору купівлі-продажу будинку, а оскільки такий договір сторонами не укладено, то передана ОСОБА_2 грошова сума 26 400, 00 дол. США та 9 468, 00 дол. США платежі за кредитним договором є авансом, який підлягає поверненню позивачам. Суд першої інстанції відповідно до вимог статті 533 ЦК України правильно зазначив, що виплата суми, яка підлягає поверненню, має здійснюватися з конвертацією в національній валюті України на день здійснення платежу, оскільки сторони в договорі передбачили виконання зобов'язання в іноземній валюті. Оскільки позивачами за зустрічним позовом не доведені витрати, пов'язані з ремонтом будинку, проведенням електропостачання, газопостачання, водопостачання, апеляційний суд вважав висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих вимог обґрунтованими.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 27 серпня 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2016 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що забезпечувальний платіж не підлягав поверненню відповідачам, оскільки договір купівлі-продажу не укладено з вини покупців, а тому за умовами попереднього договору купівлі-продажу забезпечувальний платіж не підлягає поверненню. При цьому заявник зазначає, що стягнення авансового платежу не підлягає проведенню в доларах США, оскільки наведене порушує правила статті 533 ЦК України та не узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12. Суми, сплачені відповідачами за кредитним договором, підлягають стягненню не з ОСОБА_2, а з банку, оскільки заявник грошові кошти не отримував.
В частині оскарження рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні первісного позову, то заявник зазначив, що відповідачі не мають правових підстав для проживання у будинку заявника, оскільки вони не уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, попередній договір купівлі-продажу є розірваним. Додаткове визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, не вимагається.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 29 листопада 2016 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 29 листопада 2010 року між ОСОБА_2, з однієї сторони, та ОСОБА_3, ОСОБА_4, з іншої сторони, укладено попередній договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язався продати, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язалися купити в рівних частинах кожний житловий будинком та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Сторони домовилися, що договір купівлі-продажу має бути укладений ними не пізніше ніж 29 листопада 2012 року, а у випадку виконання покупцями умов, передбачених підпунктом «г» цього пункту, договір купівлі-продажу має бути укладений ними та нотаріально посвідчений не пізніше ніж за тридцять днів з моменту оплати покупцями за продавця останнього чергового платежу за згаданим кредитним договором (підпункт «б» пункту 1 договору).
Відповідно до підпункту «г» пункту 1 попереднього договору покупці до підписання договору купівлі-продажу, починаючи з листопада 2010 року, будуть оплачувати замість продавця чергові платежі щомісячно з першого числа до десятого числа кожного місяця за кредитним договором від 11 лютого 2008 року № 804/б/02/2008/840к/2913, укладеним між Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_2
Під час укладення договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки внесені покупцями всі чергові платежі за кредитним договором будуть зараховані як повний розрахунок за майбутнім договором купівлі-продажу.
У пункті 3 укладеного договору зазначено, що на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу та в забезпечення попереднього договору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали ОСОБА_2 забезпечувальний платіж - грошові кошти в сумі 209 880, 00 грн, що еквівалентно 26 400, 00 дол. США.
Цей договір підписаний сторонами, посвідчений нотаріально та зареєстрований у встановленому законом порядку.
Факт отримання грошових коштів у розмірі, зазначеному в договорі, продавець не заперечує, однак зазначає, що ним було отримано в доларах США 12 000, 00, що підтверджується розпискою, а решта суми отримана в гривнях.
На виконання умов попереднього договору, відповідачі за первісним позовом з листопада 2010 року сплачували замість ОСОБА_2 щомісячні чергові платежі за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_2 та банком, усього сплачено 9 468, 00 дол. США, що позивачем за первісним позовом визнається та не оспорюється.
Як у строк, зазначений в попередньому договорі, так і в подальшому договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки між сторонами не укладено.
Листами, направленими на адресу покупців, ОСОБА_2 пові