ПОСТАНОВА
Іменем України
18 лютого 2019 року
Київ
справа №817/514/17
адміністративне провадження №К/9901/4895/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 (головуючий суддя: Махаринець Д.Є.)
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 (головуючий суддя: Капустинський М.М., судді: Моніч Б.С., Охрімчук М.М.)
у справі 817/514/17
за позовом Публічного акціонерного товариства «Поліссяхліб»
до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Поліссяхліб» (далі - позивач, ПАТ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.04.2017: № 0001971401 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 493,00 грн. за податковими зобов'язаннями та на 247,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001971401 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість (ПДВ) на 49330,00 грн. за податковими зобов'язаннями та на 12333,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.05.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 04.04.2017: № 0001971401 та № 0001971401.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм пункту 44.1 ст. 44, пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зводяться до дублювання висновків акту перевірки, на підставі яких були прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення; а також посиланням на неврахування судами обставин, встановлених ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 24.05.2017 по справі № 569/6852/17. Цією ухвалою було звільнено від кримінальної відповідальності засновника та директора ТОВ «Тілар», з посиланням на господарські операції з яким позивач вніс зміни у власний податковий облік.
У поданому до суду відзиві позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги з мотивів її безпідставності та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті позапланової виїзної документальної перевірки від 21.03.2017 № 129/17-00-14-01/04310507. Згідно з цим актом позивачем порушило норми пункту 44.1 ст. 44, пункту 138.8 ст. 138, пункту 144.1 ст. 144, пункту 185.1 ст.185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: з посиланням на господарські операції із поставки від ТОВ «Скілур - Торг» та ТОВ «Тілар» товару, які не мали реального характеру, завищено витрати за 2014 рік на загальну суму 2740,00 грн., та податковий кредит за квітень, жовтень 2014 року на загальну суму 49330,00 грн. У результаті цих порушень позивачем занижено податок на прибуток за 2014 рік на 493,00 грн. та ПДВ за квітень, жовтень 2014 року на загальну суму 49330,00 грн. Висновок про відсутність реального характеру господарських операцій позивача із вказаними постачальниками обґрунтований посиланням на відсутність у них основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки; а також на матеріали кримінального провадження, порушеного за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 ст. 28, частиною 2 ст. 205, частиною 1 ст. 209 Кримінального кодексу України, в яких встановлені факти створення вказаних постачальників з метою прикриття незаконної діяльності.
За наслідками висновків акту перевірки ДПІ прийняті відносно позивача податкові повідомлення-рішення від 04.04.2017: № 0001971401 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 493,00 грн. за податковими зобов'язаннями та на 247,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001971401 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість (ПДВ) на 49330,00 грн. за податковими зобов'язаннями та на 12333,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Скілур - Торг» та ТОВ «Тілар» товару (обладнання) за договорами поставки від 30.09.2014 та від 03.04.2014 № 03-04/14 відповідно, від імені цих постачальників на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит у податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові періоди.
Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (абзац перший пункту 138.2 цієї статті).
Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).
При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України (у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень) входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходили із реального характеру господарських операцій із поставки позивачу товарів від ТОВ «Скілур - Торг» та ТОВ «Тілар», що підтверджено первинними документами; недоведеності з боку відповідача відсутності реального характеру поставки позивачу товарів від цих постачальників; належної реєстрації вказаних юридичних осіб на дати поставки товару; невідповідність акту перевірки нормам Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015р. № 727). Відхиляючи довід відповідача про відсутність у постачальників основних фондів та трудових ресурсів, суд вказав про те, що вказані господарські операції мали разовий характер, отже не потребували значних трудових ресурсів та основних засобів. Відсутність товарно-транспортних накладних, за висновком суду, не впливає на правомірність формування витрат та податкового кредиту. Даючи оцінку посиланням контролюючого органу на матеріали досудового розслідування кримінального провадження, зокрема щодо пояснень засновників ТОВ «Скілур - Торг» - ОСОБА_2, та ТОВ «Тілар» - ОСОБА_3, в яких вони заперечили своє відношення до господарської діяльності цих товариств та вказали про їх реєстрацію за винагороду, суди зробили висновок про неналежність таких доказів. При цьому, суди послались на відсутність вироків по цим кримінальним справам. Також суди послалися на витяги із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в яких вказані інші керівники та засновники: ОСОБА_4 - ТОВ «Тілар», а ОСОБА_5 - ТОВ «Скілур - Торг».
З такою оцінкою судами першої та апеляційної інстанцій доказів у справі можна погодитися лише частково, оскільки вона зроблена без дотримання норм статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша - третя цієї статті).
Заперечуючи проти позиву, контролюючий орган поряд із доводами про відсутність у ТОВ «Скілур - Торг» та ТОВ «Тілар» основних фондів та трудових ресурсів, посилався також на матеріали кримінальних проваджень, в яких розслідувалися обставини фіктивності цих юридичних осіб. Так контролюючий орган посилався на пояснення засновників ТОВ «Скілур - Торг» - ОСОБА_2, та ТОВ «Тілар» - ОСОБА_3, в яких вони заперечили своє відношення до господарської діяльності цих товариств та вказали про їх реєстрацію за винагороду. Відхиляючи ці докази, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок про неналежність цих доказів з огляду на оцінку доданих до матеріалів справи витягів із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в яких вказані інші керівники та засновники: ОСОБА_4 - ТОВ «Тілар», а ОСОБА_5 - ТОВ «Скілур - Торг». Поряд із цим поза увагою апеляційного суду залишилася додана до апе