Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
місто Київ
справа № 428/1531/16-ц
провадження № 61-4633св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В.О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_3,
третя особа - Служба у справах дітей Сєвєродонецької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Луганської області від 27 липня 2016 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Конвалова В. А., Назарова М. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_2 у лютому 2016 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Сєвєродонецької міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності, визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою.
Позивач на обґрунтування заявлених позовних вимог посилалася на те, що з 07 листопада 2009 року вона є власником трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. У зазначеній квартирі зареєстровані її син ОСОБА_5, невістка ОСОБА_3 та онук ОСОБА_4
Після одруження її сина та відповідача у вересні 2010 року, народження дитини, зазначені особи з її дозволу проживали у спірній квартирі, але у грудні 2014 року, після фактичного припинення шлюбних відносин, відповідач ОСОБА_3 разом з онуком ОСОБА_4 виїхали з квартири і стали проживати в іншому місці.
У січні 2015 року шлюб, зареєстрований між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, розірвано, а 05 вересня 2015 року ОСОБА_5 одружився із ОСОБА_6, яка стала мешкати разом з ним.
Посилаючись на те, що відповідач та її дитина, хоч і зареєстровані у належній їй квартирі, проте фактично там не проживають більше року, а ОСОБА_3 у добровільному порядку знятися з реєстрації не бажає, чим порушує її майнові права, позивач просила суд позов задовольнити.
Стислий виклад заперечень відповідача
ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та пояснила, що з грудня 2014 року вона у спірній квартирі не проживає, так як між подружжям не склалися відносини, на момент розгляду справи судом першої інстанції вона проживала у квартирі своєї баби, інше житло у неї відсутнє. Відповідач не заперечувала проти зняття її з реєстрації, але зазначила, що відсутні підстави для визнання малолітнього сина таким, що втратив право користування цією квартирою, а тому він повинен бути зареєстрованим разом з батьком, оскільки у неї відсутнє інше житло, де можна зареєструвати дитину.
Представник Служби у справах дітей Сєвєродонецької міської ради у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, вважає, що ОСОБА_3 дійсно не проживає у спірній квартирі з грудня 2014 року і може бути визнана такою, яка втратила право користування квартирою, але відсутні підстави для визнання таким, який втратив право користування житлом, малолітнього ОСОБА_4, вважає, що дитина повинна бути зареєстрована за місцем реєстрації батька, оскільки іншого житла його мати не має.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 червня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідачі не проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, без поважних причин понад передбачений законодавством строк, а тому можуть бути визнані такими, що втратили право на зазначене жиле приміщення.
Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 27 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 червня 2016 року змінено. В частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_3 про визнання неповнолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, скасовано та відмовлено за необґрунтованістю. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що, встановивши, що ОСОБА_3 самостійно вирішила не проживати у квартирі позивача, участі в оплаті витрат на комунальні послуги не брала, спірною квартирою не цікавилась, з вимогами про її вселення до квартири не зверталась та
будь-якої домовленості між сторонами щодо тривалості її непроживання не було, а також, що перешкод у проживанні в квартирі їй ніхто не чинив, відповідач не подала жодного доказу на підтвердження поважності причини відсутності у спірному житловому приміщенні більше року, суд першої інстанції зробив правильний висновок про доведеність позовних вимог в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.
У частині вирішення позовних вимог щодо малолітнього ОСОБА_4 апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не врахував поважності причини відсутності неповнолітньої дитини за місцем своєї реєстрації, оскільки ОСОБА_4 є малолітнім, то місце його проживання визначають батьки і дитина змушена проживати з матір'ю за іншою адресою та не користується будинком позивача не за власним бажанням. Крім того, у квартирі позивача зареєстрований та проживає ОСОБА_5, батько малолітнього ОСОБА_4 З огляду на зазначене висновки суду першої інстанції про визнання малолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, апеляційний суд визнав необґрунтованими.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у серпні 2016 року, ОСОБА_2 просила скасувати рішення Апеляційного суду Луганської області від 27 липня 2016 року та залишити в силі рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 червня 2016 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що перешкод у проживанні дитини не чинила, неповнолітній ОСОБА_4 фактично проживає зі своєю матір'ю у квартирі баби ОСОБА_3 Визнаючи позовні вимоги щодо себе, ОСОБА_3 визнала, що має місце для реєстрації свого проживання, пояснень та доказів щодо неналежних умов для проживання дитини за місцем проживання відповідача ОСОБА_3 судам першої та апеляційної інстанцій не надано. Натомість ОСОБА_2, як власник квартири, несе витрати щодо сплати комунальних послуг за неповнолітнього ОСОБА_4, що порушує її права як власника майна. Права дитини рішенням суду першої інстанції порушені не були, оскільки за адресою квартири дитина на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, а також під час подання касаційної скарги не проживала та не проживає. Апеляційним судом не враховано, що батько дитини зареєстрований не у власному житлі, квартира належить на праві власності позивачу, яка є бабою неповнолітнього.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 11 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в с