Постанова
Іменем України
18 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 759/14551/16-ц
провадження № 61-29071св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ЛеськоА. О., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідачі: Київська міська рада, виконавчий орган Київської міської ради Київської міської державної адміністрації,
третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 липня 2017 року в складі колегії суддів: Волошиної В. М., Панченко М. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та визнання права власності на спадкове майно.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6, який з 06 вересня 1985 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, якій належала на праві власності квартира АДРЕСА_2 та яка померла в травні 2016 року.
Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_2.
Інших спадкоємців, крім позивача, у ОСОБА_7 не було, він фактично проживав однією сім'єю з нею, вів спільне господарство ще з батьком (за його життя) з червня 2010 року. За життя ОСОБА_7 заповіту не склала. Похованням ОСОБА_7 займався позивач. Після смерті ОСОБА_7 він звернувся у визначені строки до нотаріальної контори, проте йому було відмовлено у оформленні спадщини.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив визнати факт проживання його однією сім'єю з ОСОБА_7 з червня 2010 року до травня 2016 року та визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_2.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року в складі судді Шум Л. М. позов задоволено.
Установлено факт проживання з червня 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 як пасинка та мачухи ОСОБА_4 з ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.
Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_2.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що єдиним спадкоємцем ОСОБА_7, яка своїх дітей не мала, є її пасинок - позивач. У шлюбі з іншими особами ОСОБА_7 не перебувала. Позивач до цього часу проживає у спірній квартирі, утримує її та сплачує комунальні послуги, тому можливо визнати за ним право власності на спірне житло в порядку спадкування за законом.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 липня 2017 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що крім пояснень свідків на обґрунтування позову позивач не надав ніяких довідок відповідних житлових органів, які б свідчили про те, що позивач з 2010 року до дня смерті ОСОБА_7 проживав за місцем проживання спадкодавця, комунальні платежі нараховувалися на дві особи, вони вели спільне господарство, мали спільні витрати, купували майно для спільного користування тощо.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 1264 ЦК України, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального пра