Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
місто Київ
справа № 381/1112/15
провадження № 61-3164св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2015 року у складі судді Соловей Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 липня 2016 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Яворського М. А., Кулішенка Ю. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на майно.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувалися тим, що з липня 2000 року вона з ОСОБА_2 проживала разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет. В 2003 році за спільні кошти придбали незакінчений будівництвом житловий будинок, готовністю 40 %. Договір купівлі-продажу укладав ОСОБА_2 В жовтні 2004 року сторони зареєстрували шлюб. В 2008 році відповідач отримав свідоцтво про право власності на добудований будинок, в якому вони стали проживати. В 2014 році шлюб розірвано.
Після розірвання шлюбу постало питання про поділ спільно набутого майна, проте відповідач відмовляється в добровільному порядку поділити майно. У зв'язку з цим позивач просила визнати її та відповідача членами однієї сім'ї, які проживали разом та вели спільне господарство з липня 2000 року до 31 грудня 2003 року, встановити факт постійного проживання її з відповідачем без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 21 жовтня 2004 року, визнати будинок АДРЕСА_1 їх спільним сумісним майном, визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні, пояснив, що тимчасово проживав з позивачем, оскільки проживав в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, спірний будинок будувався за його кошти.
Стислий виклад позиції третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги
Третя особа ОСОБА_3 звернулася із самостійними вимогами до ОСОБА_2 про поділ спірного житлового будинку та просила визнати за нею право власності на 2/10 його частини, посилаючись на те, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 1981 року. У липні 2003 року за спільні кошти вони придбали незакінчений будівництвом житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (40 % готовності). У 2004 році шлюб розірвано. Наполягала на тому, що між ними збереглися хороші стосунки і вони постійно спілкувалися. В квітні 2015 року їй стало відомо, що ОСОБА_1, з якою відповідач перебував у шлюбі до 2014 року, подала позов про поділ майна та просила визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного будинку. Вважає, що строк позовної давності звернення до суду з цими вимогами вона не пропустила.
Стислий виклад позиції відповідача щодо позовних вимог ОСОБА_3
ОСОБА_2 проти задоволення пред'явлених до нього позовних вимог третьої особи не заперечував.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 членами однієї сім'ї, які проживали разом та вели спільне господарство з липня 2000 року до 31 грудня 2003 року, встановлено факт постійного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 21 жовтня 2004 року, визнано житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1. В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що на час виникнення правовідносин між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 законодавством не було передбачено таку обов'язкову умову для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю як неперебування одного із них в будь-якому іншому шлюбі. Під час їх спільного проживання відповідач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який розірвано 07 квітня 2004 року, а тому суд зробив висновок, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали як члени однієї сім'ї протягом періоду з липня 2000 року до 31 грудня 2003 року та однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 21 жовтня 2004 року. На переконання суду, придбаний незакінчений будівництвом жилий будинок АДРЕСА_1, який в подальшому був добудований та зареєстрований відповідно до норм чинного законодавства, є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та підлягає поділу в рівних частинах.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_3, суд вважав, що вони не підлягають задоволенню, оскільки в своїх поясненнях третя особа повідомила, що дійсно її колишній чоловік ОСОБА_2 проживав з іншою жінкою, з якою після розірвання їх шлюбу зареєстрував шлюб.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 07 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; визнано за ОСОБА_1 право власності на 30/100 частин будинку АДРЕСА_1, в іншій частині позовних вимог відмовлено. Судом позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено; визнано за ОСОБА_3 право власності на 20/100 частин будинку АДРЕСА_1.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 07 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що судом не враховано, що позов ОСОБА_1 обґрунтований придбанням спірного майна внаслідок її спільної праці з ОСОБА_2 як членами сім'ї, а також не враховано обставини, що встановлені рішенням суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, і без належної правової оцінки всіх доказів, наданих учасниками процесу, з формальним обрахуванням часток у спільному майні.
Після нового розгляду ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 липня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що за час спільного проживання сторонами за спільні кошти придбано майно - незакінчений будівництвом жилий будинок АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали сумісне проживання однією сім'єю з липня 2000 року, вели спільне господарство та мали спільний бюджет, цей факт сторонами не заперечувався, а тому наявні підстави для встановлення факту, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали як члени однієї сім'ї протягом періоду з липня 2000 року до 31 грудня 2003 року, а також однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 21 жовтня 2004 року. З урахуванням цього, придбаний незакінчений будівництвом жилий будинок АДРЕСА_1, який в подальшому був добудований та зареєстрований відповідно до норм чинного законодавства, є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а тому суд першої інстанції обґрунтовано в порядку статей 69, 70, 74 СК України визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1. Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_3, оскільки відповідно до положень статті 72 СК України позовна давність спливла, оскільки відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано 07 квітня 2004 року.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 у серпні 2016 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення фактів та визнання права власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за останньою право власності на 30/100 частин зазначеного будинку.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що відповідно до частини другої статті 13 КпШС України права та обов'язки сторін породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану, а в період з 09 грудня 1981 року до 07 квітня 2004 року заявник перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, яка у справі є третьою особою із самостійними вимогами на предмет спору. Беручи до уваги, що ОСОБА_2 на час придбання недобудованого будинку у липні 2003 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, на переконання заявника, у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій викладено висновок, який суперечить статті 17 КпШС України, згідно з якою особа не може перебувати в двох шлюбах одночасно. Крім того, підставами задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 членами однієї сім'ї з липня 2000 року до 31 грудня 2003 року суд першої інстанції зазначив статтю 74 СК України, яка на той час не діяла. Заявник зазначає, що недобудований будинок, готовністю 40 %, придбаний ним 19 липня 2003 року у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, якій відмовлено у задоволенні позовних вимог про поділ спільного майна подружжя, а тому відповідно до частини першої статті 24 КпШС України та пункту 1 частини першої статті 57 СК України є його особистою приватною власністю.
Заявник також зазначає, що перебуваючи у шлюбних відносинах з 08 квітня 2004 року до 21 жовтня 2004 року та у зареєстрованому шлюбі з 21 жовтня 2004 року, він та ОСОБА_1 добудували спірний будинок та у 2008 році ввели його в експлуатацію.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу відхилити та зазначила, що правовою підставою її позову є норми статті 17 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ «Про власність» (далі - Закон України «Про власність»), статті 112 ЦК УРСР, статті 74 СК України, в редакції, яка діяла до 22 грудня 2006 року, якою не передбачалося обов'язкової умови визнання набутого під час спільного проживання чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі між собою, майна їхньою спільною сумісною власністю - неперебування одного із них у будь-якому іншому шлюбі.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження, ухвалою від 19 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження у січні 2018 року передано до Верховного Суду.
У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги щодо позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення фактів та визнання права власності на частину спірного будинку.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 б