Постанова
іменем України
12 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 523/20784/14-к
провадження № 51- 4625км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,
прокурора Руденко О.П.,
потерпілого ОСОБА_1,
законного представника
малолітнього потерпілого ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, потерпілого ОСОБА_1 та законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_2 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 19 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 5 грудня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013170110003920, щодо
ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Одеси, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
якого визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 19 січня 2016 року ОСОБА_3 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2
ст. 286 КК та виправдано за недоведеністю вчинення цього злочину.
Цивільні позови залишено без розгляду.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_3 залишено без змін.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 1 листопада 2016 року скасував ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року щодо ОСОБА_3 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За наслідками нового розгляду Апеляційний суд Одеської області ухвалою
від 5 грудня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_3 залишив без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачувався у тому, що він 24 листопада 2013 року в темний час доби приблизно о 18-ій годині 55 хвилин, керуючи технічно справним трамваєм «Т-3» (бортовий номер НОМЕР_1) і рухаючись у м. Одесі по вул. Миколаївська дорога, навпроти будинку № 234 з боку пров. Векслера в напрямку вул. Лиманної, порушив вимоги п. п. 2.3 «б», 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху та проявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки і за відсутності перешкод технічного або іншого характеру допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, які стояли на трамвайній колії спиною за ходом руху трамвая, внаслідок чого кожен з них отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Суд першої інстанцій визнав ОСОБА_3 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК у зв'язку з недоведеністю вчинення цього злочину, пославшись при цьому на недостовірність та недопустимість доказів, наданих стороною обвинувачення.
Вимоги касаційних скарг і узагальненні доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі з доповненням до неї прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Оспорює висновки суду про виправдання ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення та вказує на безпідставне визнання недопустимими ряду доказів, наданих стороною обвинувачення. Стверджує, що судом не було забезпечено з'ясування всіх обставин кримінального провадження, внаслідок чого було порушено право потерпілих на справедливий судовий розгляд. Вказує на порушення положень ст. ст. 290, 321, 356, 419, 439 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Посилається на неякісний аудіозапис судових засідань в суді першої інстанції; прийняття судом як доказу невинуватості ОСОБА_3 матеріалів, наданих захисником, що не були відкриті учасникам провадження; безпідставність висновку суду про відсутність доручення слідчому Левуну О.Ф. на проведення слідчих дій. Вказує, що апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційної скарги та не врахував при новому розгляді вказівок суду касаційної інстанції, які є обов'язковими.
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 та законний представник малолітнього потерпілого - ОСОБА_2 просять ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовують прохання тими ж доводами, які зазначено в касаційній скарзі прокурором. Крім того, вказують на ухвалення судових рішень з порушенням вимог ст. 370 КПК та вважають безпідставними висновки суду першої та апеляційної інстанцій про здійснення процесуальних дій неуповноваженою особою. При цьому потерпілий та законний представник малолітнього потерпілого долучають до касаційної скарги отриману на запит адвоката з прокуратури Одеської області копію доручення слідчому Левуну О.Ф. про проведення досудового розслідування.
На касаційні скарги надійшли заперечення від захисника Робула А.А. в інтересах виправданого ОСОБА_3 та представника цивільного відповідача - адвоката Жугана Д.М., в яких вони просять відмовити у задоволенні касаційних скарг та залишити судові рішення без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Руденко О.П. вважала касаційні скарги необґрунтованими, просила судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Руденко О.П., потерпілого ОСОБА_1 та законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_2, які просили задовольнити їх та прокурора касаційні скарги,перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 433КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
У п.1 ч. 1, ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як зазначено у ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має наперед встановленої сили.
При цьому статтею 86 КПК визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 374 КПК, якою передбачено вимоги до змісту вироку, в тому числі й виправдувального, у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
В порушення зазначених вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції не дано у вироку оцінку всім доказам обвинувачення, не наведено обґрунтованих мотивів, з яких відкинуто ці докази та підстав для висновку про невинуватість ОСОБА_3 у пред'явленому обвинуваченні.
Так, органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачувався за ч. 2 ст. 286 КК, а саме в тому, що він, керуючи технічно справним трамваєм «Т-3» (бортовий номер НОМЕР_1), порушив вимоги п. п. 2.3 «б», 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху та проявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки і за відсутності перешкод технічного або іншого характеру допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_4, які стояли на трамвайній колії спиною за ходом руху трамвая, внаслідок чого кожен з них отримав тяжкі тілесні ушкодження.
У пред'явленому обвинуваченні суд першої інстанції визнав ОСОБА_3 невинуватим, зазначивши про недоведеність його вини, оскільки під час судового розгляду не було встановлено достатніх та допустимих доказів винуватості у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення.
Цей висновок суд обґрунтував, зокрема, тим, що стороною обвинувачення не було доведено, що слідчі дії здійснювалися, а процесуальні рішення приймалися особою, яка була під час досудового розслідування уповноважена на це в порядку, передбаченому КПК. А саме, прокурором не оголошувався у судовому засіданні такий процесуальний документ, як доручення слідчому Левуну О.Ф. на проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12013170110003920; доручення не було надано суду для приєднання до матеріалів судової справи та стороні захисту в порядку ст. 290 КПК цей документ не відкривався.
Суд апеляційної інстанції погодився з вищенаведеним, вказавши в ухвалі, що всі процесуальні документи, які складені слідчим Левуном О.Ф., місцевий суд обґрунтовано визнав недопустимими доказами в кримінальному провадженні.
На думку колегії суддів, зазначений висновок судів є помилковим з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду за клопотанням сторони обвинувачення суд дослідив письмові докази, серед яких був реєстр матеріалів досудового розслідування, в якому зазначено про прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення, зокрема, йдеться про доручення начальника слідчого відділу від 24 листопада 2013 року слідчому Левуну О.Ф. про здійснення досудового розслідування; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24 листопада 2013 року, складений слідчим Левуном О.Ф., та повідомлення прокурору того ж числа слідчого Левуна О.Ф. про початок ним досудового розслідування.
Згідно зі ст. 214 КПК слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Як зазначено у п. п. 2, 3 глави 4 розділу I Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, витяг з Реєстру це документ, який засвідчує факт