Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
місто Київ
справа № 646/14831/15-ц
провадження № 61-4577св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2016 року у складі судді Шуліка Ю. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 01 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Бровченко І. О., Карімової Л. В., Бурлака Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у грудні 2015 року звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк», банк), ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки № 3803, укладеного 04 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ВАТ «ВТБ Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», про передачу в іпотеку нерухомого майна, АДРЕСА_1.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що вона є співвласником двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Підставою виникнення права власності є судові рішення, відповідно до яких за нею зареєстровано право власності на 3/4 частини зазначеного майна. Іншим співвласником квартири є ОСОБА_2, йому належить 1/4 частина зазначеної квартири.
18 вересня 2015 року позивач отримала інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до змісту якої на зазначену квартиру накладено обтяження у вигляді заборони, яке було зареєстровано 04 грудня 2007 року на підставі іпотечного договору від 04 грудня 2007 року № 3803.
Таке обтяження перешкоджає позивачу здійснювати право володіння, користування та розпорядження належним їй майном.
За законом право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, застава об'єкта права власності на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, ОСОБА_1 не надавала такої згоди. Укладаючи договір іпотеки, ОСОБА_2 не повідомив банк про те, що квартира, яка є предметом іпотеки, є предметом спору, що на неї претендує інша особа, а також не повідомив їй про укладання договору іпотеки, тому вона просить визнати договір іпотеки недійсним та скасувати обтяження, накладені на квартиру АДРЕСА_1.
Стислий виклад заперечень відповідача
ПАТ «ВТБ Банк» заперечувало проти задоволення позову, просило застосувати позовну давність.
ОСОБА_2 правової позиції щодо заявлених позовних вимог не висловлював.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Судом визнано недійсним іпотечний договір № 132Ф-ІК/z1, зареєстрований в реєстрі за № 3803, укладений 04 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «ВТБ Банк» про передачу в іпотеку нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1. Скасовано обтяження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, накладене на підставі зазначеного іпотечного договору.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що іпотечний договір, укладений 04 грудня 2007 року, суперечить іншим актам цивільного законодавства, Закону України «Про іпотеку», а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, тому повинен бути визнаний недійсним, обтяження на квартиру підлягає скасуванню. Суд не встановив підстав для задоволення заяви ПАТ «ВТБ Банк» про застосування позовної давності. Укладаючи договір іпотеки, ОСОБА_2 не повідомив банк, що квартира, яка є предметом іпотеки, має спірний характер, на неї претендує інша особа. ОСОБА_1 не повідомлено про передачу в іпотеку майна, на яке вона претендує. Під час розгляду цивільної справи № 2-347/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 3/4 частки квартири та витребування цього майна з чужого незаконного володіння, на яку посилається відповідач, ОСОБА_1 в судових засіданнях присутня не була, з матеріалами справи не знайомилась, її інтереси представляв представник за довіреністю, у рішенні суду відсутні відомості про існування іпотечного договору та обтяження.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 01 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «ВТБ Банк» відхилено. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що майно, що перебуває у спільній власності осіб, не може передаватися в іпотеку без згоди іншого співвласника. Враховуючи, що позивач своєчасно прийняла спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3, майно відповідно до правил частини п'ятої статті 1268 ЦК України належало ОСОБА_1 з часу відкриття спадщини та вибуло з її володіння не з її волі, згоду на передачу спірного майна в іпотеку позивач не надавала, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги. Посилання ПАТ «ВТБ Банк» на те, що позовні вимоги про визнання недійсним іпотечного договору заявлені ОСОБА_1 зі спливом позовної давності, повною мірою повторюють заперечення, надані під час розгляду справи судом першої інстанції, та яким надана оцінка відповідно до вимог статті 212 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) та з якою погодився апеляційний суд.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «ВТБ Банк» просило скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 01 листопада 2016 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано правила статті 215 ЦК України. Всупереч положенням статті 203 ЦК України судами першої та апеляційної інстанцій визнано недійсним правочин без наявності правових підстав, оскільки його зміст відповідає вимогам законодавства. На момент укладення оспорюваного договору власником предмета іпотеки був лише ОСОБА_2, натомість право власності у ОСОБА_1 виникло лише 24 липня 2012 року, після державної реєстрації, а отже, її згода на укладення договору іпотеки чинним законодавством не передбачена, судами неправильно застосовано правила статей 358, 361 ЦК України, статті 6 Закону України «Про іпотеку». Також заявник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано правила статей 257, 261, 267 ЦК України, банк заявляв у суді першої інстанції про застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04 грудня 2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 132 Ф-ІК, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти в сумі 97 760, 00 дол. США, зі сплатою відсотків у розмірі 12 % річних, строком до 04 грудня 2022 року.
Кредитні кошти отримані ОСОБА_2 для купівлі квартири АДРЕСА_1. Після укладання угоди купівлі-продажу квартири, з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, 04 грудня 2007 року між банком та позичальником укладено іпотечний договір
№ 132Ф-ІК/z1, згідно з умовами якого іпотекодавець передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу від 04 грудня 2007 року. Під час укладання іпотечного договору накладена заборона на відчуження майна в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
На виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства» ВАТ «ВТБ Банк» змінило своє найменування на ПАТ «ВТБ Банк».
Під час судового розгляду справи встановлено, що після смерті батька позивача ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, відкрилась спадщина, у тому числі на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1
ОСОБА_1 спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 прийняла, звернувшись із письмовою заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори.
Другий спадкоємець, син померлої дружини ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про усунення ОСОБА_1 від спадщини.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 червня 2007 року позов ОСОБА_5 задоволено, визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2008 року доповнено рішення суду від 15 червня 2007 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 червня 2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 червня 2007 року змінено, скасовано в частині усунення ОСОБА_1 від прав на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, який помер 16 лютого 2005 року, та визнання за ОСОБА_5 права власності в порядку спадкування за законом як спадкоємця четвертої черги після смерті ОСОБА_3 на 3/4 частки квартири № АДРЕСА_1. Відмовлено у задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, про визнання за ним права на спадкування за законом як спадкоємця четвертої черги після смерті ОСОБА_3 Задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом як спадкоємця першої черги після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на 3/4 частки квартири № АДРЕСА_1. В інший частині рішення суду першої інстанції від 15 червня 2007 року та додаткове рішення від 19 лютого 2008 року залишені без змін.
Рішенням суду апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 прийняла, звернувшись із письмовою заявою про прийняття спадщини до нотаріуса.
Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», про захист права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено. Судом визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки квартири № АДРЕСА_1 Витребувано у розпорядження ОСОБА_1 3/4 частки квартири № АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 Зобов'язано Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 3/4 частки квартири № АДРЕСА_1. Зобов'язано Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності ОСОБА_1 на 3/4 частини квартири № АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2011 року встановлено, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 не з її волі.
Оцінка аргументів касаційної скарги щодо порушення прав ОСОБА_1
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Визнаючи недійсним іпотечний договір, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок, що під час укладення оспорюваного договору не отримано згоди співвласника предмета іпотеки.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
За частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно з частиною першою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно (частина перша статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI, чинній на момент виникнення у ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки).
Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладання договору іпотеки) майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні бе