Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
місто Київ
справа № 367/3615/15-ц
провадження № 61-3544св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,
відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області, ОСОБА_2,
треті особи: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_3, Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Гостомельської селищної ради Київської області та ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Лащенка В. Д., Кулішенка Ю. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України у червні 2015 року звернувся до суду з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0, 1500 га, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1, виданого ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0, 1500 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2, витребування з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0, 1500 га, вартістю 94 352, 00 грн.
Позов обґрунтувався тим, що рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0, 1500 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1. На підставі зазначеного рішення на ім'я ОСОБА_3 видано державний акт, серії НОМЕР_1, на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0, 1500 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований Відділом Держкомзему у м. Ірпінь за № 011096601167.
На підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2011 року ОСОБА_3 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_2, про що зроблено відповідну відмітку на державному акті на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1. Вартість земельної ділянки становила 94 352, 00 грн.
Зазначене рішення Гостомельської селищної ради, державний акт на право власності на земельну ділянку прокурор вважав незаконними та такими, що належить визнати недійсними, оскільки відповідно до положень статей 12, 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) місцеві ради мають право передавати земельні ділянки комунальної власності у власність громадян. Перевіркою встановлено, що рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-У у приватну власність громадянину передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель. Зокрема, за інформацією Управління Держземагентства у м. Ірпені згідно з планово-картографічними матеріалами зазначена земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту. Відповідно до проекту землеустрою, який затверджено оспорюваним рішенням, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, проте у період з 01 січня 2009 року до 01 січня 2011 року на території Гостомельської селищної ради згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалася.
На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство»
(далі - КП «Святошинське ЛПГ») та Виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 12 Київського лісництва. Погодження на вилучення з постійного користування спірної ділянки КП «Святошинське ЛПГ» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.
Крім того, земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_3 передано з порушенням порядку зміни цільового призначення земель. Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням визначених законом повноважень, всупереч вимогам статей 12, 20, 38, 39, 84, 116, 118, 122, 149, пункту 12 Перехідних положень ЗК України, статей 33, 57 Лісового кодексу України, пункту 34 статті 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земельна ділянка державної власності лісогосподарського призначення, що знаходилась за межами населеного пункту смт Гостомель, без вилучення з постійного користування у визначеного користувача передана у приватну власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
На переконання прокурора, прийнятим рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У порушено право власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, за відсутності відповідних повноважень передано її у приватну власність ОСОБА_3
Стислий виклад заперечень відповідачів
Гостомельська селищна рада Київської області позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволені позову, посилаючись на пропуск строку позовної давності.
ОСОБА_2 з позовними вимогами позивача не погодилася та пояснила, що позовна заява подана з пропущенням встановленої статтею 257 ЦК України позовної давності та в інтересах Кабінету Міністрів України, який є не належним суб'єктом захисту прав.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що Гостомельська селищна рада під час ухвалення оскаржуваного рішення вийшла за межі своїх повноважень, чим порушила законні інтереси держави. Земельна ділянка вибула з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі уповноваженого на те органу, що є підставою для задоволення вимог про витребування її із чужого володіння на користь держави, оскільки оскаржуваним рішенням щодо передачі у приватну власність та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки порушено право власності держави на землі лісового фонду, які не можуть передаватися з державної у приватну власність, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення. Одночасно суд першої інстанції зробив висновок про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, про що відповідачі заявили під час розгляду справи судом першої інстанції.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, визнано недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0, 1500 га. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0, 1500 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0, 1500 га, вартістю 94 352, 00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог. У частині застосування позовної давності до спірних правовідносин апеляційний суд зазначив, що, оскільки в цій справі вимоги першого заступника прокурора Київської області обґрунтовуються порушенням права власності держави на землю з боку органу місцевого самоврядування, то на правовідносини, які виникли між сторонами у вересні 2010 року, позовна давність не поширюється. Також матеріали справи не містять доказів про отримання прокурором копії рішення органу місцевого самоврядування від 11 березня 2010 року, яке оспорюється.
Кабінет Міністрів України, який визначений прокурором як позивач, не брав участі у вилученні та подальшому користуванні земельною ділянкою та зміні її цільового призначення. Саме Кабінет Міністрів України з 08 квітня 2012 року на підставі вимог статей 122, 149 ЗК України від імені держави здійснює повноваження власника та розпорядника спірної земельної ділянки, оскільки вона розташована на території земель лісогосподарського призначення. Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу державної влади, права та інтереси якого він захищає, то і перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №3-126гс15).
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав безпідставним посилання суду першої інстанції на необхідність застосування позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Матеріали справи не містять доказів того, що Кабінет Міністрів України був повідомлений про оскаржуване рішення ради.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги Гостомельської селищної ради Київської області
У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Гостомельська селищна рада Київської області просила скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, Гостомельської селищної ради Київської області
Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах неналежного позивача та з пропуском позовної давності. Також Гостомельська селищна рада Київської області вважає, що відсутні межі Національного природного парку «Голосіївський» та підстав стверджувати про розпорядження землями державної власності, а також відсутні правові підстави для витребування земельної ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2
ОСОБА_2 у липні 2016 року також звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року, просила його скасувати, залишити в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_2
Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що апеляційним судом неправильно застосовано частини першу, шосту статті 120 ЗК України щодо витребування із власності ОСОБА_2 на користь держави спірної земельної ділянки, на якій знаходиться належна на праві власності садиба із житловим будинком, та недотримано принцип співмірності захисту приватних та публічних інтересів. Також ОСОБА_2 зазначає, що апеляційним судом неправильно застосовано правила статей 257, 261, 268 ЦК України щодо обрахування позовної давності. Порушення норм процесуального права, на переконання заявника, полягають у неповідомленні часу, дати і місця розгляду справи апеляційним судом, недотримання правил частини другої статті 45 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, а також правил абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Апеляційним судом порушено правила щодо відкриття апеляційного провадження, не залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 У матеріалах справи відсутня належним чином завірена копія оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, державного акта на право власності на земельну ділянку. Апеляційним судом без посилання на належні докази зроблено висновок про перебування спірної земельної ділянки поза межами селища Гостомель в момент її відведення, а також безпідставно зроблено висновок про перебування спірної земельної ділянки в державній власності та віднесення її до земель лісового фонду і порушення порядку зміни цільового призначення.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області перший заступник прокурора Київської області просив відмовити у задоволенні зазначеної касаційної скарги, залишити в силі оскаржуване судове рішення.
Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, а ухвалою від 29 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Гостомельської селищної ради Київської області.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0, 1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1, виданим на підставі рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-5-У, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0, 1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2011 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0, 1500 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 за 94 353, 00 грн.
Відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» змінено межі Національного природного парку «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6 462, 62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу Національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача. Відповідно до цього Указу Президента Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу Національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача.
Згідно з відповіддю на запит прокуратури Київської області від 27 лютого 2015 року № 05/1-378 Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області повідомило, що у зв'язку з відсутністю землевпорядної документації із зазначенням меж парку «Голосіївський», Управління не має можливості надати інформацію про входження земельних ділянок із зазначеними у листі кадастровими номерами до меж парку «Голосіївський» (у тому числі з кадастровим номером НОМЕР_2).
У відповіді КП «Святошинське ЛПГ» від 21 листопада 2014 року № 873 зазначено, що згідно зі статутом підприємства, зареєстрованим 11 березня 2002 року Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією, підприємство є правонаступником Державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності, та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території. Також в листі зазначено, що зі звернення прокуратури м. Києва їм стало відомо, що протягом 2011-2012 років пред'явлено 18 позовів стосовно земель площею 2, 7 га про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок.
На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське ЛГП» та Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 12 Київського лісництва.
За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами ще до моменту проголошення незалежності України. На підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167, 00 га, зазначені землі передано без вилучення із Держлісфонду України.
Оцінка аргументів касаційних скарг щодо звернення з позовом прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (Korolev v. Russia (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; Menchinskaya v. Russia, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovik v. Ukraine, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).