Постанова
Іменем України
14 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 551/1027/17
провадження № 61-20364 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка»,
представники відповідача - Івашко Тетяна Федорівна, Анніна Катерина Костянтинівна,
третя особа - ОСОБА_8,
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Астарта-Київ»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 15 січня 2018 року у складі судді Вергун Н. В. та постанову апеляційного суду Полтавської області від 27 березня 2018 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Одринської Т. В., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ :
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» (далі - ТОВ «Агрофірма «ім.. Довженка»), з участю третіх осіб: ОСОБА_8, товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Астарта-Київ» (далі - ТОВ «Астарта-Київ»), в якому просив визнати недійсним контракт, укладений 03 січня 2017 року між ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» в особі представника вищого органу товариства - від імені якого діяв генеральний директор ТОВ «Астарта-Київ» ОСОБА_8, та ОСОБА_4
Позов мотивовано тим, що у зв'язку із зміною істотних умов праці, що передбачало продовження трудових відносин на умовах строкового трудового договору, 03 січня 2017 року між позивачем, як генеральним директором ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», та ТОВ «Астарта Київ» в особі представника вищого його органу генерального директора ОСОБА_8, укладено контракт, терміном дії до 31 грудня 2019 року. Укладання вказаного контракту позивач вважає незаконним, оскільки посада генерального директора, не відноситься до переліку працівників, які згідно з чинним законодавством мають працювати за контрактом, а положеннями статуту ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» не передбачено можливості укладання з генеральним директором такої форми трудового договору. У зв'язку з наведеним, позивач вважає, що вказаний контракт підлягає визнанню судом недійсним відповідно до вимог статті 9 КЗпП України.
Крім того, позивач посилався на те, що окремі умови, укладеного з ним контракту погіршують його становище, як працівника, порівняно із законодавством України про працю, та, як наслідок, порушують його права та інтереси.
Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 15 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Полтавської області від 27 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що реалізуючи статутні повноваження, генеральний директор ТОВ фірми «Астарта - Київ» діяв в межах, наданої йому загальними зборами учасників, компетенції та 03 січня 2017 року уклав з позивачем, як генеральним директором товариства, контракт, як особливу форму трудового договору. Сторони були вправі укласти трудовий договір у формі контракту, відтак доводи позивача про невідповідність укладеного контракту вимогам трудового законодавства, з посиланням на те, що посада генерального директора товариства не відноситься до категорії осіб, які працюють за контрактом, - є безпідставними та необгрунтованими.
Передбачені контрактом умови трудового договору не погіршують становище позивача порівняно із законодавством про працю, а відступ від положень трудового законодавства не порушує його законні права та інтереси, тому підстави для визнання вказаного контракту недійсним на підставі статті 9 КЗпП Українивідсутні.
У касаційній скарзі, ОСОБА_4 в особі представника, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що спеціальна норма закону, яка дає право роботодавцю укладати контракт з керівником товариства, відсутня. Судами неправильно застосовано положення частини третьої статті 21 КЗпП України та частину четверту статті 65 ГК України. Висновки судів є помилковими і базуються на неправильному тлумачення даної норми ГК України, оскільки у частині четвертій статті 65 ГК України міститься лише загальне формулювання «укладається договір (контракт)» і при цьому ГК України не регулює питання, в яких саме випадках і з керівником якого підприємства укладається договір, а з яким - контракт. Помилковість висновків судів щодо тлумачення змісту даних норм підтверджується практикою застосування цих норм судом касаційної інстанції у подібних спорах, зокрема ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року (у ЄДРСР № 37879450).
Суди не врахували, що для укладення контракту із керівником підприємства необхідна наявність саме спеціальної норми, проте у даному випадку (відносно керівника товариства, учасниками якого є приватні особи) така норма відсутня. Законодавство визначає наявність спеціальних норм щодо керівників державних підприємств, що є у державній власності», керівників державних ікомунальних закладів охорони здоров'я, керівника вищого закладу освіти та інші.
Судами неправильно застосовано положення статті 9 КЗпП України, а також помилково застосовано норми статей 505, 506 ЦК України та статті 21 Закону України «Про інформацію» до трудових відносин.
Крім неможливості укладення із позивачем контракту (що є окремою підставою для визнання його недійсним), позивач також наводив зміст пунктів (зокрема п.п. 2.2.2, 2.2.7, 2.2.8, 3.1, 4.3, 4.4, 4.9 та інші) контракту, які грубо порушують його трудові права і суттєво погіршують становище порівняно із законодавством.
Судами не враховано, що працівник не може нести трудові обов'язки після припинення трудових відносин, це суперечить суті трудового договору і свідчить про недійсність таких умов відповідно до статті 9 КЗпП України. За таких умов, суд мав визнати недійсними положення контракту, які передбачають їх дію після припинення трудових відносин.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не мотивовані в частині відхилення обґрунтувань позивача про недійсність пунктів 2.2.2, 2.2.7, 2.2.8, 3.1, 4.3, 4.4, 4.9 контракту. Суди фактично залишили поза увагою, відсутність окремих документів і не ознайомлення із ними позивача, які він зобов'язаний дотримуватись згідно контракту, а також відсутність як юридичної особи «Агропромхолдингу» акти якого є обов'язковими для позивача в силу контракту.
Апеляційний судом здійснено розгляд справи без повідомлення учасників, і не наведено мотивів відхилення клопотання позивача про участь у судовому засіданні, яке містилось у апеляційній скарзі.
У відзиві на касаційну скаргу, відповідач не погодився з доводами позивача та просив залишити ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Інші учасники справи не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуально