Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
місто Київ
справа № 559/2667/13-ц
провадження № 61-1416св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Іваннівська сільська рада Дубенського району Рівненської області, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Григоренка М. П., Бондаренко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду до Іваннівської сільської ради Дубенського району Рівненської області, треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_2 та ОСОБА_1, про визнання права власності на спадкове майно після смерті чоловіка та на частку в спільному майні подружжя.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер її чоловік ОСОБА_4, під час спільного подружнього життя з яким сторони побудували житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 були ОСОБА_3, та їхні дочки - ОСОБА_1. та ОСОБА_6. Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла тільки дружина, однак отримати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні та свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок не має можливості, оскільки за життя спадкодавець не оформив право власності на житловий будинок.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач ОСОБА_2 поданий позов не визнала, вважала його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого слід відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 померла. Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 листопада 2015 року замінено первісного позивача на її правонаступника ОСОБА_1
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04 серпня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позивачем повинні бути надані такі документи: виписки із погосподарських книг про те, що будинок належав спадкодавцеві; технічний паспорт на будинок; висновки спеціалістів щодо технічного стану будинку, дотримання санітарних, протипожежних вимог; рішення ради та договір про надання земельної ділянки у безстрокове користування для будівництва будинку; відмова виконкому місцевої ради в оформленні права власності; постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Суд зазначив, що ОСОБА_4 за життя не отримав правовстановлюючі документи на житловий будинок АДРЕСА_1. За таких обставин суд вважав, що відсутні підстави визнавати спірний будинок об'єктом спільної сумісної власності, оскільки нерухомого майна юридично не існує, натомість як об'єкт цивільних прав, щодо яких можливо вирішувати спір, існують лише будівельні матеріали, обладнання та утворені ними конструктивні елементи. Відповідно до статті 31 ЦПК України до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову. Проте ні первісним позивачем ОСОБА_3, ні її правонаступником, позивачем ОСОБА_1, заяви про зміну підстав позову не подавалися.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04 серпня 2016 року скасовано. Позов ОСОБА_1 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя та визнання права власності на частку у спадковому майні задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 7/8 частин будинковолодіння на АДРЕСА_1. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 280, 00 грн витрат зі сплати судового збору.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час здійснення його будівництва. Умовою для переходу у порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, у тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. З огляду на зазначене суд вважав, що власниками будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, в рівних частках були ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які його збудували на виділеній їм для цієї мети земельній ділянці. Враховуючи, що в спірному будинку із ОСОБА_6 на момент її смерті проживали її мати ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_2, спадкоємці першої черги, які в рівних частках прийняли спадщину, що належала ОСОБА_6, то станом на 2004 рік позивач ОСОБА_3 була співвласником спірного будинковолодіння і їй належало 7/8 частин цього будинку (1/2 частина як частка у спільній власності подружжя, 1/4 частини - спадщини після смерті чоловіка, 1/8 частина - спадщини після смерті дочки). ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до змісту якого все своє майно заповіла дочці ОСОБА_1
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. ОСОБА_1 відповідно до статті 1269 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 Оскільки спадкодавцю ОСОБА_3 належало 7/8 частин будинковолодіння на АДРЕСА_1, то саме цю частину будинку та господарських приміщень успадкувала ОСОБА_1 за заповітом після смерті матері.
ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просила скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2016 року в частині визначення розміру частки позивача у спадковому майні та стягнутих судових витрат, справу у цій частині вимог направити на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_1
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку, що на момент смерті ОСОБА_4 у спірному будинку проживала ОСОБА_2, не врахував, що згідно із довідкою від 20 серпня 2013 року № 942, виданою виконкомом Іваннівської сільської ради, відповідач проживала у будинку лише з 2004 року. При цьому, на переконання ОСОБА_1, суд безпідставно взяв до уваги довідку від 28 жовтня 2013 року № 389, за якою на момент смерті ОСОБА_4 з ним проживала його дочка ОСОБА_6 та її дочка ОСОБА_2, оскільки відомості цієї довідки суперечать змісту іншої довідки № 942.
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просила скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2016 року, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_2
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про можливість часткового задоволення позову, не врахував, що за життя ОСОБА_4 не оформив права власності на спірний будинок, не отримав правовстановлюючих документів, отже у позивача не виникло права на визнання за нею права власності на житловий будинок, права на який за життя спадкодавця не оформлені належним чином. Окрім цього заявник зазначила, що за наявності умов для одержання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину у судовому порядку не розглядаються. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Узагальнений виклад позиції ОСОБА_1
У поданому відзиві ОСОБА_1 просила суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість та недоведеність.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 січня 2017 року та від 20 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 12 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої