Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
місто Київ
справа № 176/3893/14-ц
провадження № 61-3813св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року у складі судді Волчек Н. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Максюти Ж. І., Прозорової М. Л.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ДП «Схід ГЗК») про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що з 1981 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Схід ГЗК». Почав свою трудову діяльність фотографом, а з 21 березня 2008 року працював оператором відеозапису відділу зв'язків із громадськістю і засобами масової інформації ДП «Схід ГЗК» (далі - ВЗГ і ЗМІ ДП «СхідГЗК»).
16 вересня 2014 року ОСОБА_1 ознайомлено із наказом від 29 серпня 2014 року № 5096/к «Про зміну в організації виробництва і праці у відділі зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації ДП «Схід ГЗК», копію якого він отримав 23 вересня 2014 року. Згідно із зазначеним наказом зі штатного розпису керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців відділу зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації виключено посаду оператор відеозапису. Позивач зазначив, що наказ від 29 серпня 2014 року № 5096/к «Про зміну в організації виробництва і праці у відділі зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації ДП «СхідГЗК»» виданий адміністрацією після оприлюднення ним 01 квітня 2014 року критичного матеріалу стосовно керівництва підприємства з метою його скорочення. На переконання позивача, змін в організації виробництва і праці не відбулося. Зазначає, що йому не відомо про скорочення будь-яких інших посад на ДП «СхідГЗК», а тому наказ від 29 серпня 2014 року № 5096/к є незаконним, таким, що обмежує його право на працю.
08 грудня 2014 року позивача згідно з наказом від 03 грудня 2014 року № 1996/ос звільнено з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати незаконними накази від 29 серпня 2014 року № 5096/к «Про зміну в організації виробництва і праці у відділі зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації ДП «Схід ГЗК», а також від 03 грудня 2014 року № 1996/ос «Про особовий склад» про звільнення, поновити його з 09 грудня 2014 року на попередній посаді оператора відеозапису ВЗГ і ЗМІ ДП «СхідГЗК» та стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку його середньоденного заробітку 200, 03 грн з дня звільнення до дня ухвалення судом відповідного рішення.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав у повному обсязі та просив у задоволенні позову відмовити з мотивів, викладених у письмових запереченнях.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що наказ від 29 серпня 2014 року № 5096/к «Про зміну в організації виробництва і праці у відділі зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації ДП «Схід ГЗК» виданий генеральним директором ДП «Схід ГЗК» відповідно до вимог чинного законодавства України, в межах його повноважень, а тому є законним. Матеріалами справи спростовуються твердження позивача щодо проведення скорочення тільки його посади на підприємстві. Представниками відповідача до суду надані копії наказів по підприємству з додатками на підтвердження скорочення чисельності і штатів працюючих у кількості 465 штатних одиниць. Враховуючи те, що посаду, яку скорочено та виведено з штатного розпису, займала лише одна особа - позивач, не було підстав з'ясовувати й визнавати його переважне право, у зв'язку з чим доводи позивача щодо наявності у нього переважного права на залишення на роботі не взяті судом до уваги. Одночасно з попередженням про вивільнення позивача ознайомили з переліком вакансій, наявних в підрозділах підприємства ДП «Схід ГЗК». Згідно із приміткою, яка міститься у попередженні, позивач ознайомився із переліком наявних вакансій, проте відмовився від них, про що поставив свій особистий підпис, що не заперечував у судовому засіданні. Необґрунтованими визнано доводи позивача про те, що йому не було запропоновано посаду у відомчій воєнізованій охороні ДП «Схід ГЗК», оскільки переважне право на зайняття посад у відомчій воєнізованій та сторожовій охороні надається працівникам, які працюють за строковими трудовими договорами, оскільки перед прийняттям на роботу вони мають відповідний стаж, пройшли психофізіологічну експертизу, медичний огляд, необхідні інструктажі та навчання. У судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив, що не має стажу роботи за професією (службовою діяльністю), пов'язаною із захистом громадського порядку, боротьбою зі злочинністю, охороною об'єктів та майна, не має дозволу на право володіння зброєю.
Також у судовому засіданні встановлено, що за результатами розгляду подання від 04 листопада 2014 року № 15-10/7854 про розірвання трудового договору з працівником за пунктом 1 статті 40 КЗпП України постановою профспілкового комітету ППО ДП «Схід ГЗК» від 25 листопада 2014 року
№ 44-3 надано згоду на звільнення ОСОБА_1, оператора відеозапису відділу зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації ДП «СхідГЗК».
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, правильно виходив з того, що його звільнення проведено відповідно до законодавства, а також профспілковий орган надав згоду на звільнення позивача. Оскільки посада позивача була скорочена та на підприємстві відсутня посада за кваліфікацією позивача, то відповідач самостійно не міг перевести позивача на будь-яку вакантну посаду без його згоди і заяви, дотримуючись вимог статті 43 Конституції України. Відповідач двічі письмово звертався до позивача з письмовими роз'ясненнями від 04 листопада 2014 року № 18/7872 та
від 08 грудня 2014 року № 18/8851 про необхідність складання власноручної заяви для подальшого переведення позивача на іншу роботу, але позивач, погоджуючись на всі посади, так і не визначився із запропонованими вакансіями, що потягло за собою звільнення позивача з роботи.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1, не погодившись із судовими рішеннями, у липні 2016 року звернувся із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, допустили порушення норм процесуального права. Заявник зазначає, що суди не звернули уваги на те, що в матеріалах справи містяться списки вакантних посад, на яких не міститься його підпис, тобто він не ознайомлений із їх наявністю. На переконання заявника, на момент його звільнення 08 грудня 2014 року зміна в організації виробництва і праці у відділі зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації ДП «Схід ГЗК» не відбулась, що підтверджується наказом від 06 березня 2015 року № 1168/к. Висновки судів про те, що позивач не надавав письмової згоди на переведення його на іншу посаду, не відповідають дійсності, оскільки на списках вакантних посад, з якими він був ознайомлений, він власноруч зазначав, що погоджується на усі посади, такі застереження містяться і на акті від 03 листопада 2014 року і на листі від 08 грудня 2014 року. Вимагати, щоб позивач надав письмову заяву з вибором конкретної посади, є примусом, що є недопустимим.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ДП «Схід ГЗК» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що виключно роботодавцю належить право самостійно визначати організаційну структуру, а також встановлювати чисельність працівників і штатний розпис. Виконуючи вимоги частини другої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України, 16 вересня 2014 року ОСОБА_1 за 2 місяці попереджений про те, що трудовий договір з ним буде розірвано 08 грудня 2014 року відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці, особисто під підпис.
Також 16 вересня 2014 року позивача ознайомлено з переліком вакансій на ДП «Схід ГЗК», від запропонованих вакансій він відмовився, що засвідчив особистим підписом у попередженні про наступне вивільнення. Позивач замість надання згоди на переведення на іншу роботу та написання з цього приводу відповідної заяви, яка б дала можливість відповідачу надати направлення на проходження медичного огляду, зазначив, що погоджується на всі запропоновані вакансії. ДП «Схід ГЗК» неодноразово, у листах від 04 листопада 2014 року № 18/7872 та від 08 грудня 2014 року № 18/8851, роз'яснювало позивачу його право визначити професію, за якою він бажає працювати на підприємстві, та написати відповідну заяву з метою переведення на іншу роботу (посаду) за його згодою. Роботодавець пропонував щопонеділка ОСОБА_1 понад 110 вакансій в усіх підрозділах підприємства, але останній на жодну не погодився і не написав заяву про переведення на будь-яку вакантну посаду.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2016 року у справі відкрито касаційне провадження; ухвалою від 15 грудня 2016 року цивільну справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Зазначену цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 24 січня 2018 року.
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 05 січня 1981 року до 08 грудня 2014 року перебував у трудових відносинах з ДП «Схід ГЗК», а з 21 березня 2008 року працював на посаді оператора відеозапису ВЗГ і ЗМІ ДП «Схід ГЗК».
16 вересня 2014 року ОСОБА_1 ознайомили з наказом від 29 серпня 2014 року № 5096/к «Про зміну в організації виробництва і праці у відділі зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації ДП «Схід ГЗК», згідно із яким виключено з 08 грудня 2014 року зі штатного розпису керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців відділу зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації ДП «СхідГЗК» посаду оператора відеозапису, одна штатна одиниця. Відповідно до наказу від 03 грудня 2008 року № 1996/ос ОСОБА_1 звільнено з 08 грудня 2014 року у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Відповідно до положень статті 62, частини третьої статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, визначає кадрову політику, встановлює чисельність працівників, штатний розпис та підбирає на вакантні посади кваліфікованих спеціалістів, що закріплено і у Статуті ДП «Схід ГЗК». Так, у пункті 7.4 Статуту ДП «Схід ГЗК» визначено, що підприємство самостійно встановлює штатний розпис, форми, системи, розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених чинним законодавством України, генеральною та галузевою угодами.
Аналогічні положення закрі