ПОСТАНОВА
Іменем України
18 лютого 2019 року
Київ
справа №815/4891/14
адміністративне провадження №К/9901/8990/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 (головуючий суддя: Яковлєв О.В., судді: Бойко А.В., Танасогло Т.М.)
у справі № 815/4891/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Раф-плюс»
до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Раф-плюс» (далі - позивач, ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - відповідач, ДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.05.2014: № 0001312206 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 102065,00 грн. за основним зобов'язанням та на 51033,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001322206 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість (ПДВ) на 107436,00 грн. за основним зобов'язанням та на 53718,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.12.2014 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ від 13.05.2014: № 0001312206 та № 0001322206 .
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 пункту 201Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом не були враховані доводи ДПІ про відсутність розумної економічної причини витрат з посиланням на господарські операції із ТОВ «Компанія Глобал-Маркет», а також пояснення засновника та керівника цього постачальника про відсутність відношення до господарської діяльності цього товариства.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги з огляду на її безпідставність та залишити без змін постанову апеляційного суду.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті позапланової виїзної документальної перевірки від 18.04.2014 № 2219/15-53-22-06/31185987. Згідно з цим актом позивачем порушило норми пункту 44.1 ст. 44, пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198, пункту 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: завищено витрати за 2013 рік та податковий кредит за квітень, травень 2013 року на загальну суму 107436,00 грн. за наслідками нікчемних правочинів із ТОВ «Компанія Глобал-Маркет». У результаті цих порушень позивачем занижено податок на прибуток за 2013 рік на 102065,00 грн. та ПДВ за квітень, травень 2013 року на загальну суму 107436,00 грн. Висновок про нікчемність правочинів позивача із вказаним постачальником обґрунтований посиланням на матеріали кримінального провадження № 32013110080000091, у межах якого отримано пояснення від засновника та керівника ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» - ОСОБА_2, в яких вона заперечила своє відношення до господарської діяльності товариства та вказала про його реєстрацію за винагороду. Крім того, в акті перевірки перевіряючими зроблено висновок про відсутність розумної економічної причини витрат позивача з посиланням на правочини із цим постачальником та недоліки актів-приймання-передачі виконаних послуг.
Вказана перевірка була призначена на підставі постанови слідчого СУ ФР ДПІ у Святошинському район ГУ Міндоходів уі м. Києві від 20.01.2014 у межах кримінального провадження № 32013110080000091 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 ст. 205, частиною 2 ст. 28, частиною 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.
За наслідками висновків акту перевірки ДПІ прийняті відносно позивача податкові повідомлення-рішення від 13.05.2014: № 0001312206 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 102065,00 грн. за основним зобов'язанням та на 51033,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001322206 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість (ПДВ) на 107436,00 грн. за основним зобов'язанням та на 53718,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» послуг із розвантаження неякісної продукції за договорами від 25.03.2013 ; 56 та від 30.04.2013 № А503, сторони склали акти приймання-передачі наданих послуг, від імені цього постачальника виписані податкові накладні, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит у податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові періоди.
Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (абзац перший пункту 138.2 цієї статті).
Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).
При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України (у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень) входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із реального характеру господарських операцій із поставки позивачу від ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» послуг; індивідуального характеру відповідальності платника податків; недоведеності відповідачем фіктивності вказаного постачальника. Даючи оцінку посиланням контролюючого органу на матеріали досудового розслідування кримінального провадження справи № 32013110080000091, зокрема щодо пояснень засновника та керівника ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» - ОСОБА_2, в яких вона заперечила своє відношення до господарської діяльності товариства та вказала про його реєстрацію за винагороду, апеляційний суд зробив висновок про неналежність такого доказу. Такий висновок суду зроблений без обґрунтування його мотивів.
З такою оцінкою судом апеляційної інстанції доказів у справі не можна погодитися, оскільки вона зроблена без дотримання норм статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша - третя цієї статті).
Частиною першою ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Повідомлені ДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій із поставки з посиланням на конкретне джерело інформації є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок послуг в операціях із ТОВ «Компанія Глобал-Маркет», так і юридичної сили первинних документів, виписаних з метою оформлення господарських операцій з поставки товарів (послуг) на користь позивача як доказів господарської операції. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд у разі виникнення сумнівів у її достовірності, повинен був її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.
Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 ст. 205 КК України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.
Відповідно до пункту 201.11 ст. 2