ПОСТАНОВА
Іменем України
07 лютого 2019 року
м. Київ
Провадження № 11-1215сап18 (№ 11-1229сап18)
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,
скаржника - ОСОБА_3,
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
скаржника - ОСОБА_5
представників ОСОБА_5 - ОСОБА_6, ОСОБА_7,
представника Вищої ради правосуддя - Русакової І. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на рішення Вищої ради правосуддя від 11 вересня 2018 року, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 20 квітня 2018 року,
УСТАНОВИЛА:
У жовтні 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернулися до Великої Палати Верховного Суду зі скаргами на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 11 вересня 2018 року «Про скасування рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 20 квітня 2018 року № 1205/1дп/15-18 про відмову у притягненні судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності».
Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення ВРП ухвалене за його скаргою.
Згідно із ч. 7 ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.
ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 30 жовтня 2018 року відкрила провадження у цій справі за скаргою ОСОБА_3 (провадження № 11-1215сап18), а ухвалою від 27 листопада 2018 року - за скаргою ОСОБА_5 (провадження № 11-1229сап18).
У подальшому Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2019 року об'єднала скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на рішення ВРП від 11 вересня 2018 року № 2866/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 20 квітня 2018 року № 1205/1дп/15-18, у одне провадження, відкрите ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року (провадження № 11-1215сап18).
ОСОБА_3 мотивував свою скаргу тим, що оскаржуване рішення ВРП від 11 вересня 2018 року «Про скасування рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 20 квітня 2018 року № 1205/1дп/15-18 про відмову у притягненні судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності» є протиправним, оскільки постановлене з порушенням вимог ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, а саме: не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. На думку скаржника, при ухваленні оскаржуваного рішення було порушено принцип пропорційності і не враховано належним чином його особистісних характеристик.
ОСОБА_5 на обґрунтування своєї скарги зазначив, що рішення ВРП від 11 вересня 2018 року є необґрунтованим та підлягає скасуванню, оскільки ВРП помилково кваліфікувала дії ОСОБА_3, унаслідок чого обрала щодо судді занадто м'який вид дисциплінарного стягнення.
ВРП у своєму відзиві просить відмовити ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у задоволенні скарг, оскільки її рішення від 11 вересня 2018 року прийнято в межах наданих повноважень, обґрунтоване та законне. Відповідач дотримався усіх вимог законодавства та застосував до судді дисциплінарне стягнення в межах передбаченого законодавством строку.
Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
Президент України Указом від 18 жовтня 2013 року № 571/2013 призначив ОСОБА_3 на посаду судді Сніжнянського міського суду Донецької області строком на п'ять років, а Указом від 14 лютого 2015 року № 81/2015 перевів його у межах п'ятирічного строку до Галицького районного суду м. Львова.
12 грудня 2016 року до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) надійшла скарга ОСОБА_5 щодо наявності дисциплінарного проступку в діях судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3. під час прийняття ним рішення від 03 жовтня 2016 року у цивільній справі № 461/5308/16-ц (за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - ГТУЮ у Львівській області), Галицький відділ державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області, про зняття арешту з майна).
Підставою для звернення ОСОБА_5 до ВРЮ з такою скаргою слугували такі обставини.
З вересня 2014 року у провадженні Галицького районного суду м. Львова перебуває на розгляді справа № 461/10920/14-ц (суддя Городецька Л. М.) за позовом ОСОБА_13, ОСОБА_5 до ОСОБА_11, Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фірма «Квадрос», ТОВ «Євген», Приватного підприємства (далі - ПП) «М-Студія», ТОВ Українсько-кіпрське спільне підприємство «Лео Порто», ТОВ «САМШИТ» про стягнення боргу за договором позики.
Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 11 вересня 2014 року у зазначеній справі вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_11 а саме: 1) житлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1; 2) земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, з кадастровим номером НОМЕР_4; 3) автомобіль марки «Тойота Ленд Крузер Прадо», номерний знак НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2; 4) 90 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_11 у ТОВ «Фірма «Квадрос» та на майно, що належить цьому підприємству, у тому числі рухоме майно підприємства - автомобіль Кіа Rio, державний номер НОМЕР_3; 5) 100% корпоративних та майнових прав ОСОБА_11 у ТОВ «Євген» та на майно, що належить цьому підприємству; 6) 100 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_11 у ПП «М-Студія» та на майно, що належить цьому підприємству; 7) 75 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_11 у ТОВ Українсько-кіпрське Спільне підприємство «Лео Порто» та на майно, що належить вищевказаному підприємству; 8) 22,98 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_11 у ТОВ «САМШИТ» та на майно, що належить цьому підприємству.
Разом з цим у серпні 2016 року ОСОБА_10 (дружина ОСОБА_11.) звернулася до Галицького районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області, Галицький відділ державної виконавчої служби міста Львова ГТУЮ у Львівській області (справа № 461/5308/16-ц), у якому просила зняти арешт та заборону на відчуження майна: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 54,7 м2(реєстраційний номер об'єкта нерухомості 10905292), та земельної ділянки площею 0,0077 га за цією ж адресою з кадастровим номером НОМЕР_4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також транспортного засобу - автомобіля марки «Тойота Ленд Крузер Прадо», номерний знак НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2 На обґрунтування заявленого позову ОСОБА_10 зазначила, що вона є власником вказаного майна, а третіми особами протиправно накладено на нього арешт.
Рішенням від 03 жовтня 2016 року у цій справі суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3 без виклику сторін задовольнив позов ОСОБА_10 і зняв арешт із зазначеного вище майна з тих підстав, що рішенням цього ж суду від 13 січня 2016 року у справі № 461/12463/15-ц (суддя Романюк В. Ф.) визнано право власності за ОСОБА_10 на таке майно.
Апеляційний суд Львівської області рішенням від 20 червня 2017 року скасував рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2016 року та ухвалив у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалюючи зазначене рішення, Апеляційний суд Львівської області виходив із того, що в указаних виконавчих провадженнях одним зі стягувачів є ОСОБА_5, тобто особа, в інтересах якої було накладено арешт на згадане майно. Проте суд на порушення вимог процесуального закону не обговорив питання щодо його участі у справі з урахуванням положень ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а також не з'ясував, чи наявні у наведених виконавчих провадженнях інші стягувачі, та не вирішив
питання про належний склад осіб, які беруть участь у справі. Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. 60, 212 ЦПК України на вказане уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.
Таким чином, ОСОБА_5 вважає, що суддя ОСОБА_3 при розгляді цивільної справи № 461/5308/16-ц не забезпечив повного, усебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, порушив засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, чим порушив його права.
Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 11 грудня 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_3.
20 квітня 2018 року Перша Дисциплінарна палата ВРП прийняла рішення, яким відмовила у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3., оскільки встановила в його діях під час розгляду справи № 461/5308/16-ц відсутність складу дисциплінарного проступку, передбаченого підп. «а» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), а отже, і відсутність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
При цьому на підставі п. 12.39 Регламенту ВРП, затвердженого її рішенням від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, Перша Дисциплінарна палата ВРП надала ОСОБА_5 дозвіл на оскарження зазначеного вище рішення.
Розглянувши 11 вересня 2018 року скаргу ОСОБА_5, ВРП визнала помилковим висновок її Першої Дисциплінарної палати про відсутність складу дисциплінарного проступку в діях ОСОБА_3, на підставі чого скасувала оспорюване рішення дисциплінарного органу та ухвалила нове, яким притягнула суддю до дисциплінарної відповідальності та застосувала дисциплінарне стягнення у виді попередження, зазначивши, що в діях судді наявний склад дисциплінарного проступку, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII (з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
Мотивуючи таке рішення, ВРП зазначила, що дії судді ОСОБА_3. при розгляді цивільної справи № 461/5308/16-ц без участі ОСОБА_5, як заінтересованої особи, є порушенням його права на справедливий судовий розгляд, закріпленого, зокрема, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка гарантує кожному доступ до суду як складову права на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Не погодившись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_3 (з підстав суворості призначеного стягнення) та ОСОБА_5 (з підстав застосування необґрунтовано м'якого стягнення) звернулися до Великої Палати Верховного Суду з відповідними скаргами, які є предметом цього судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи скаржників і надані на противагу їм аргументи ВРП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини в рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.
Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до ч. 1 якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених п. 2-5 ч. 10 ст. 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що підстави для скасування рішення ВРП від 11 вересня 2018 року, передбачені п. 1-3 ч. 1 ст. 52 Закону
№ 1798-VIII, відсутні. Зокрема, оскаржуване рішення ухвалено повноважним складом ВРП: на засіданні 11 вересня 2018 року були присутні 13 її членів; «за» прийняття оскаржуваного рішення проголосувало 11 членів, «проти» - 2; рішення підписано всіма членами ВРП, які були присутні на засіданні. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були належним чином повідомлені про засідання. При розгляді цієї дисциплінарної справи були присутні скаржники та їх представники, які відповідали на запитання членів ВРП і надавали свої пояснення.
Крім того, як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, під час прийняття оскаржуваного рішення ВРП дійшла висновку, що ОСОБА_3 унаслідок очевидної недбалості допустив порушення прав людини і основоположних свобод, зокрема право на справедливий суд, що свідчить про наявність у його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII. Тобто ВРП надала достатнє обґрунтування мотивів, з яких вона дійшла відповідних висновків.
Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції». У межах скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд Першої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (п. 123 рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі «ОлександрВолков проти України»).
Можливість оскаржити рішення по суті є гарантією суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції та є визначеним ст. 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді попередження.
ВеликаПалата Верховного Суду переглядає ухвалене в спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII, рішення ВРП від 11 вересня 2018 року «Про скасування рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 20 квітня 2018 року № 1205/1дп/15-18 про відмову у притягненні судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності». Крім того, підстави для оскарження зазначеного рішення ВРП від 11 вересня 2018 року, які наведені в скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_5., свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.
Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, зокрема, при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі ст. 266 КАС України. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до застосування дисциплінарного стягнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено таке рішення, отримав у принципі доступ до суду (п. 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби так