ПОСТАНОВА
Іменем України
07 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/682/18
Провадження № 11-922сап18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,
скаржниці - ОСОБА_4,
представника скаржниці - ОСОБА_5,
представника Вищої ради правосуддя - Цуцкірідзе І. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_4 на рішення Вищої ради правосуддя від 05 червня 2018 року, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року,
УСТАНОВИЛА:
У липні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із позовною заявою, у якій просила:
- визнати незаконними дії, бездіяльність й акти Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) та її Другої Дисциплінарної палати, що порушують права ОСОБА_4, передбачені ст. 126 Конституції України, ст. 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій та статус судді» (далі - Закон № 1402-VIII), ст. 33, ч. 4 ст. 42, ч. 7, 8, 10, 11 ст. 51 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ;
- визнати, що, в своїй сукупності, порушення, допущені Вищою радою правосуддя та її Другою Дисциплінарною палатою під час провадження у дисциплінарній справі щодо судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4, свідчать, що процедура звільнення її з посади судді не відповідала основним вимогам процесуальної справедливості та не забезпечила можливості скористатися необхідними гарантіями, на які вона мала право як суддя, що становить посягання на незалежність судової влади, і які призвели до порушення її прав, передбачених п. (с) ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН, у поєднанні з п. 1 ст. 14, а також прав, передбачених ч. 1 ст. 6 у сукупності зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція);
- скасувати рішення ВРП від 05 червня 2018 року, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року № 526/2дп/15-18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ ОСОБА_4 та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади»;
- вказати ВРП на необхідність закриття дисциплінарної справи № 2282/2дп/15-17 щодо судді ОСОБА_4 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 45 Закону № 1798-VIII, оскільки суть скарги ОСОБА_8 зводиться лише до її незгоди із судовими рішеннями.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 серпня 2018 року позовну заяву ОСОБА_4 у частині позовних вимог про скасування рішення ВРП від 05 червня 2018 року - передав на розгляд Великій Палаті Верховного Суду.
Згідно із ч. 7 ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.
ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 23 серпня 2018 року відкрила провадження у цій справі за позовом (скаргою) ОСОБА_4 на рішення ВРП від 05 червня 2018 року про залишення без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року № 526/2дп/15-18 «Про притягнення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про звільнення з посади судді» у порядку ч. 7 ст. 266 КАС України.
Свої вимоги ОСОБА_4 мотивувала тим, що оскаржуване рішення ВРП, яким залишено без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року «Про притягнення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про звільнення з посади судді», є протиправним, оскільки постановлене всупереч наданих відповідачу повноважень; у спосіб, який не передбачено Конституцією й законами України; містить оцінку дій судді під час прийняття ним рішень та оцінку самих рішень. Також, на думку скаржниці, це рішення є необґрунтованим, тому що постановлене без урахування всіх доказів, які були важливими для його прийняття, упереджено та без дотримання принципу пропорційності.
Відповідач у своєму відзиві просить відмовити ОСОБА_4 у задоволенні скарги, оскільки рішення ВРП від 05 червня 2018 року прийнято в межах наданих повноважень, обґрунтоване та законне.
Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
Президент України Указом від 10 грудня 2001 року призначив строком на п'ять років ОСОБА_4 на посаду судді Красноперекопського міського суду Автономної республіки Крим, а Указом від 19 лютого 2003 року перевів її в межах п'ятирічного строку на посаду судді Печерського районного суду м. Києва.
Верховна Рада України Постановою від 17 травня 2007 року обрала ОСОБА_4 суддею Печерського районного суду м. Києва безстроково, а Постановою від 21 жовтня 2010 року обрала її суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
30 травня 2017 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_8 щодо наявності дисциплінарного проступку в діях суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 та ОСОБА_10 Скаргу мотивовано тим, що судді порушили принцип справедливості призначення покарання під час розгляду касаційної скарги на процесуальні рішення попередніх інстанцій в кримінальному провадженні № 12013060380002285 щодо ОСОБА_11 та незаконно звільнили її від відбування покарання на підставі ст. 75 Кримінального кодексу України (далі - КК України). За позицією ОСОБА_8 судді не зазначили у своєму рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, порушили засади рівності всіх учасників судового процесу та умисно або у зв'язку з очевидною недбалістю допустили порушення прав людини і основоположних свобод, що є підставою для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.
Зокрема, з матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що Житомирський районний суд Житомирської області вироком від 16 травня 2016 року визнав ОСОБА_11 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили загибель кількох осіб; санкція статті: позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років), та призначив їй покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки (що є нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті). Вирішив питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 28 грудня 2016 року змінив вирок суду першої інстанції, скасував його в частині цивільного позову, призначивши новий розгляд у порядку цивільного судочинства. Апеляційна скарга засудженої щодо суворості призначеного покарання була відхилена. У цій частині вирок залишено без змін.
За результатами розгляду касаційної скарги захисника Гошка В. І. в інтересах ОСОБА_11 колегією суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 (головуюча), ОСОБА_10, ОСОБА_13 постановлено ухвалу від 25 квітня 2017 року, якою змінено вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й звільнено ОСОБА_11 на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановленням іспитового строку три роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Зазначену ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було прийнято з окремою думкою судді ОСОБА_13, у якій зазначено, що судом першої інстанції (з яким погодився суд апеляційної інстанції) під час вирішення питання про призначення покарання засудженій ОСОБА_11 враховано молодий вік засудженої, позитивні характеристики, те, що вона вперше притягається до кримінальної відповідальності, добровільно відшкодувала шкоду потерпілим, а також думку потерпілих, які не наполягали на суворому покаранні, та відсутність обставин, що обтяжують покарання. До засудженої застосовано положення ст. 69 КК України і призначено покарання нижче нижчої межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 286 КК України. Аналогічні обставини наведено в ухвалі суду касаційної інстанції від 25 квітня 2017 року при застосуванні ст. 75 КК України. Отже, колегія суддів касаційної інстанції повторно не могла посилатися у своєму рішенні на ті самі обставини, що пом'якшують покарання, які вже були враховані при застосуванні до засудженої вимог ст. 69 КК України.
Верховний Суд України не здійснював перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2017 року, як про те зазначає ОСОБА_4, оскільки ухвалою від 08 червня 2018 року. відмовив потерпілим ОСОБА_14 і ОСОБА_8 у допуску справи до провадження Верховного Суду України за їх заявою у зв'язку з відсутністю підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України; у редакції, чинній на момент постановлення спірної ухвали суду касаційної інстанції).
Ухвалою члена Другої Дисциплінарної палати ВРП від 06 липня 2017 року дисциплінарну скаргу ОСОБА_8 стосовно судді ОСОБА_10. залишено без розгляду в порядку п.5 ч. 1 ст. 44 Закону № 1798-VIII (у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені).
На підставі ст. 46 Закону № 1798-VIII Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 31 липня 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_4, а рішенням від 19 лютого 2018 року притягнула суддю ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади судді.
Мотивуючи таке рішення, дисциплінарний орган ВРП вказав на невиконання суддею ОСОБА_4 вимог ст. 442 КПК України при ухваленні під її головуванням судового рішення у провадженні, де вона була доповідачем. Дотримання зазначених положень є гарантією для стороннього спостерігача про розгляд справи судом безсторонньо та об'єктивно. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2017 року не зазначено, які статті закону порушено судами першої та апеляційної інстанцій при призначенні ОСОБА_11 міри покарання без застосування ст. 75 КК України, та в чому саме полягають такі порушення. Незазначення мотивів, з яких суддя дійшла висновку про необхідність зміни вироку та ухвали апеляційного суду, суттєво впливає на можливість сприйняття суспільством такого рішення та розуміння підстав його прийняття. За позицією Другої Дисциплінарної палати ВРП істотні порушення суддею ОСОБА_4 норм процесуального права є очевидними та грубими, свідчать про недотримання права на справедливий судовий розгляд безстороннім судом.
05 червня 2018 року ВРП розглянула скаргу ОСОБА_4 і, керуючись п. 4 ч. 10 ст. 51 Закону № 1798-VIII, залишила без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року.
Не погодившись із рішенням ВРП від 05 червня 2018 року, ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою (скаргою), що є предметом цього судового розгляду.
У судовому засіданні ОСОБА_4 та її представник - ОСОБА_5 підтримали скаргу та просили її задовольнити з викладених у ній підстав та наведених у судовому засіданні аргументів.
Представник Вищої ради правосуддя - Цуцкірідзе І. Л. проти задоволення скарги заперечила з мотивів, викладених у відзиві та наведених під час судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи скаржника й надані на противагу їм аргументи ВРП, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.
Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до ч. 1 якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених п. 2-5 ч. 10 ст. 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що підстави для скасування рішення ВРП від 05 червня 2018 року, передбачені п. 1-3 ч. 1 ст. 52 Закону
№ 1798-VIII, відсутні. Зокрема, оскаржуване рішення ухвалено повноважним складом ВРП: 13 членами ВРП («за» - 10 членів, проти - «3»), підписано всіма її членами, які були присутні на засіданні. ОСОБА_4 належним чином повідомлена про засідання ВРП і була присутня при розгляді цієї дисциплінарної справи.
Як убачається з матеріалів справи, під час прийняття оскаржуваного рішення, ВРП та її дисциплінарний орган дійшли висновку про наявність у діях ОСОБА_4 складу дисциплінарного проступку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону
№ 1402-VIII, згідно з яким умисне порушення суддею, що брав участь в ухваленні судового рішення, прав людини і основоположних свобод є підставою дисциплінарної відповідальності. Тобто ВРП надала достатнє обґрунтування мотивів, з яких дійшла відповідних висновків.
Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції». У рамках скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді Другої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (п. 123 рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).
Можливість оскаржити рішення по суті є гарантією суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції та є визначеним ст. 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема, на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.
ВеликаПалата Верховного Суду переглядає ухвалене в спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII, рішення Вищої ради правосуддя від 05 червня 2018 року про залишення без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року. Крім того, підстави для оскарження зазначеного рішення ВРП, які наведені в скарзі ОСОБА_4, а також у виступі судді та її представника в судовому засіданні, свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.
Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі ст. 266 КАС України. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до застосування дисциплінарного стягнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено таке рішення, отримав у принципі доступ до суду (п. 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути скаргу ОСОБА_4, ретельно дослідивши дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення положень п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону
№ 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
У своїй скарзі суддя ОСОБА_4 посилається на ті обставини, що рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП прийняте без урахування висновку члена ВРП ОСОБА_16 від 07 липня 2017 року про необхідність відмови у відкритті дисциплінарної справи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 45 Закону № 1798-VIII (якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням).
Проте ці доводи скаржниці суд не може вважати прийнятними з огляду на таке.
За приписами ч. 1 ст. 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП належить, зокрема, забезпечення здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді; утворення органів для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів.
Відповідно до ст. 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисц