Постанова
Іменем України
13 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 716/1075/16-ц
провадження № 61-6014св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Лисака І. Н.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 27 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір № CVZWAN02000053, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 68 036,34 грн для придбання автомобіляпід 16,08 % річних з кінцевим терміном повернення до 26 липня 2012 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором станом на 06 липня 2016 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 101 299,55 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 43 789,67 грн, заборгованість за процентами - 54 900,04 грн, заборгованість за комісією - 2 609,84 грн. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 27 липня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № CVZWAN02000053, за яким поручитель зобов'язалася нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором. Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року у складі судді Пухарєвої О. В. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник належним чином не виконав узяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість. Відповідач здійснив останній платіж в рахунок погашення боргу 19 жовтня 2009 року, тому з наступного дня почався перебіг позовної давності до щомісячних платежів, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - з 27 липня 2012 року (після закінчення дії кредитного договору). Банк звернувся до суду з позовом 21 серпня 2016 року, тобто за межами трирічної позовної давності, що є підставою для відмови в позові. Судом відхилені доводи представника банку про необхідність обчислення перебігу позовної давності з 09 лютого 2016 року (наступного дня після дати зарахування коштів, які надійшли від продажу предмета застави), оскільки стягнення коштів за рішенням суду не є вчиненням боржником дій, які свідчать про визнання ним свого боргу. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення боргу з поручителя ОСОБА_2, суд виходив з того, що зобов'язання, забезпечене порукою, було змінено банком, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, тому порука є припиненою.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов в означеній частині задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 43 789,67 грн та за процентами - в розмірі 22 498,67 грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що лише у лютому 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» продало належний відповідачу автомобіль та дізналося, що грошових коштів від реалізації предмета застави не вистачило на погашення кредитної заборгованості. Банк звернувся до суду з цим позовом у серпні 2016 року, тобто в межах трирічної позовної давності. Оскільки сума, одержана від реалізації предмета застави, була спрямована на погашення боргу за процентами, то вимога про стягнення тіла кредиту є обґрунтованою. Враховуючи той факт, що договором не встановлено розмір процентів після спливу строку його дії, то їх розмір за період з вересня 2013 року по серпень 2016 року підлягає визначенню на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року, а рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про пропущення банком трирічної позовної давності. Оскільки строк дії кредитного договору закінчився 26 липня 2012 року, то апеляційний суд безпідставно стягнув з нього проценти за період з вересня 2013 року по серпень 2016 року, та ще й на рівні облікової ставки НБУ, чим вийшов за межі позовних вимог. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22 листопада 2011 року було звернено стягнення на предмет застави. На виконання вказаного рішення в лютому 2012 року він передав банку належний йому автомобіль, який був реалізований лише в лютому 2016 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Заставнівського районного суду Чернівецької області.
19 квітня 2018 року справа № 716/1075/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення суду апеляційної інстанції оскаржується в касаційному порядку лише в частині вирішення позову до позичальника, тому і переглядається Верховним Судом тільки в цій частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним