Постанова
Іменем України
12 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 185/3072/16-к
провадження № 51-5168 км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,
прокурора Міщенко Т.М.,
в режимі відеоконференції
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
захисників Патокіна М.Б., Голіцина О.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016040370000279, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с.Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 такого, що судимості не мав,
та
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 3 статті 289 КК із застосуванням статті 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з конфіскацією Ѕ частини належного йому майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 визначено обчислювати з 19:00 4 лютого 2016 року.
Відповідно до частини 5 статті 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 19:00 4 лютого 2016 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Також за цим вироком дії ОСОБА_2 перекваліфіковано з частини 3 статті 289 КК на частину 1 статті 396 КК та його засуджено за частиною 1 статті 396 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Відповідно до статті 75 КК ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання у виді позбавлення волі та встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених статтею 76 КК.
Запобіжний захід у виді домашнього арешту ОСОБА_2 залишено незмінним.
Позовні вимоги потерпілого ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку, на користь ОСОБА_5 16 229 грн та 100 000 у рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди відповідно.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку, на користь держави витрати у сумі 1471 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за встановлених судом наступних обставин.
На початку 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з проханням відремонтувати автомобіль «Chery Amulet», що належить його батьку. ОСОБА_2 вказав про необхідність замінити двигун, у зв'язку із чим у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом.
3 лютого 2016 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2, перебуваючи у м. Павлограді в нічний час доби, замовили послуги таксі автомобіля НОМЕР_1, який належав ОСОБА_5 та яким останній керував. Цього ж дня о 23:05 ОСОБА_5 привіз ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до будинку №24 на вул. Грибоєдова в м. Павлограді, де зупинив таксі, однак ключі із замка запалення не витягав та двигуна автомобіля не глушив.
У той час, коли ОСОБА_2 покинув салон автомобіля та направився до свого автомобіля, на якому того вечора вони з ОСОБА_1 прибули до м. Павлограда, останній, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, перебуваючи на задньому сидінні та використовуючи невстановлений предмет, застосовуючи насильство, що є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, завдав двох ударів по голові ОСОБА_5, спричинивши останньому легких тілесних ушкоджень, а також ще одного удару, внаслідок якого заподіяв легкого тілесного ушкодження, що призвело до короткочасного розладу здоров'я впродовж більше 6 днів, але не більше трьох тижнів, у виді проникаючого поранення правої кисті руки.
Після отримання зазначених тілесних ушкоджень потерпілий вибіг на вулицю, ОСОБА_1 пересів за кермо автомобіля «Chevrolet Aveo», яким незаконно заволодів, та перегнав його в м. Тернівка, де сховав у гаражі, розташованому на АДРЕСА_3, який належить родині ОСОБА_2, де він разом з останнім вказаний автомобіль розібрали, а 4 лютого 2016 року їх було затримано працівниками поліції в цьому ж гаражі.
Також за цим вироком засуджено ОСОБА_2 за таких встановлених у суді обставин.
Так, увечері 3 лютого 2016 року ОСОБА_2, перебуваючи як пасажир в салоні автомобіля зі служби таксі під керуванням ОСОБА_5, відмовився від пропозиції ОСОБА_1 щодо вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом та згодом, розуміючи дієвість злочинних намірів ОСОБА_1, добровільно покинув салон таксі та на власному автомобілі дістався до м. Тернівки.
ОСОБА_2, усвідомлюючи та розуміючи, що ОСОБА_1 вчинив незаконне заволодіння транспортним засобом, оскільки останній приїхав на автомобілі ОСОБА_5 до м. Тернівки та вимагав у ОСОБА_2 сховати викрадений автомобіль у гаражі й допомогти йому розібрати його, вважаючи, що ОСОБА_1 позбавив життя потерпілого, не повідомив про достовірно відомі йому обставини вчинення особливо тяжкого злочину в правоохоронні органи, хоча мав для цього реальну можливість, чим вчинив заздалегідь не обіцяне приховування особливо тяжкого злочину.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року вирок Павлоградського міськрайонного суду від 3 квітня 2017 року змінено у частині стягнення моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_5 у рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_5 у рахунок відшкодування моральної шкоди 80 000 грн.
У решті вирок міськрайонного суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без зміни.
На підставі частини 5 статті 72 КК ОСОБА_1 у строк покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 4 лютого 2016 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Так, прокурор зазначає, що, залишаючи без зміни вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції формально розглянув кримінальне провадження за його скаргою, та, без належної об'єктивної оцінки доказів, зібраних стороною обвинувачення, неправомірно погодився з вироком суду щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині перекваліфікації дій ОСОБА_2, визнавши його винним у приховуванні злочину, вчиненого ОСОБА_1
При цьому прокурор зазначив, що суд не звернув уваги, що ОСОБА_2 був ініціатором незаконного заволодіння автомобілем потерпілого, перебував в салоні автомобіля разом з потерпілим і ОСОБА_1 та розбирав вказаний автомобіль разом з останнім у гаражі своїх батьків, а тому вважає неправильним кваліфікувати дії ОСОБА_2 за частиною 1 статті 396 КК.
Крім того, прокурор зазначає, що в ОСОБА_2 не було умислу на перешкоджання правоохоронним органам притягнути ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за особливо тяжкий злочин, оскільки він сам був співучасником цього злочину, а потім зберігав та розбирав автомобіль, отриманий незаконним шляхом.
Однак суд апеляційної інстанції, залишаючи без зміни вирок районного суду, на думку прокурора, не надав доказам обвинувачення належної оцінки та дійшов хибного висновку щодо кваліфікації дій ОСОБА_2
Так, прокурор у своїй апеляційній скарзі вказував, що суд не взяв до уваги: показань ОСОБА_1, який зазначав про наявність попередньої домовленості між ним та ОСОБА_2, не звернув уваги на протокол огляду місця події від 4 лютого 2017 року, з якого вбачається, що в гаражі, де було затримано засуджених, знаходився повністю розібраний автомобіль, хоча ОСОБА_1 потрібен був лише двигун, не зважив на факт затримання засуджених, які не відкривали двері гаража співробітникам поліції, а навпаки сховались у його підвалі, що, на думку прокурора, вказує на наявність в останніх єдиного умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом та такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.
Також прокурор скаржиться на невмотивованість ухвали апеляційного суду, оскільки без належного обґрунтування залишилися доводи наведені в його апеляційній скарзі, щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та однобічності судового розгляду.
Крім того, не спростованими, на думку прокурора, залишилися його доводи з приводу формулювання судом обвинувачення, визнаного доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів такого правопорушення, оскільки, змінюючи кваліфікацію дій ОСОБА_2, суд не зазначив формулювання обвинувачення останнього у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 396 КК, а апеляційний суд залишив ці доводи поза увагою.
Тобто прокурор покликається на те, що суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги кримінального процесуального закону, ігноруючи норми статті 420 КПК, неправомірно залишив без зміни вирок місцевого суду та не ухвалив свого вироку.
Між тим, прокурор зазначає, що, залишивши незмінним вирок районного суду апеляційний суд жодним чином не розглянув його доводів у частині невідповідності призначеного покарання вчиненому кримінальному правопорушенню та особі засудженого через м'якість з урахуванням вчинення особами особливо тяжкого злочину.
Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор зазначив, що, призначаючи покарання ОСОБА_1, суд зважив на тяжкість вчиненого ним злочину, на дані про особу засудженого, сприяння розкриттю злочину, щире каяття, часткове відшкодування шкоди потерпілому, однак, на думку прокурора, таку поведінку останнього зумовлено викриттям його протиправних дій, спільних з ОСОБА_2, а шкоду частково відшкодовано потерпілому завдяки оперативній роботі правоохоронних органів. Тому прокурор вважає застосування статті 69 КК при призначенні покарання є занадто м'яким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, оскільки злочин відноситься до категорії особливо тяжких, та не забезпечить досягнення мети кримінального покарання.
Також прокурор вказує, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою його твердження в апеляційній скарзі щодо вирішення цивільного позову потерпілого, оскільки суд, змінюючи кваліфікацію дій ОСОБА_2 на частину 1 статті 396 КК, не звернув уваги, що об'єктом такого злочину є порушення нормальної діяльності органів досудового розслідування та суду, що перешкоджає своєчасному виявленню, розкриттю та припиненню злочинів. При цьому позовні вимоги потерпілого не підлягали задоволенню, так як виходили за межі обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 396 КК.
Окрім іншого, не погоджувався прокурор у своїй апеляційній скарзі зі стягненням з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 процесуальних витрат, які суд вирішив стягнути солідарно з обох засуджених, оскільки посилаючись на главу 8 КПК, якою встановлено принцип дольової відповідальності при стягненні процесуальних витрат, вважає, що суд повинен був стягнути ці витрати із засуджених в певній частині, ураховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан останніх.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник Голіцин О.М., який діє в інтересах ОСОБА_2, зазначив, що заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце у тому випадку, коли особи заздалегідь домовились про вчинення протиправних дій, така домовленість повинна бути до початку викрадення транспортного засобу, при цьому особи повинні бути співвиконавцями, тобто спільними діями заволодіти транспортним засобом. Однак такої попередньої змови між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стороною обвинувачення не доведено, оскільки, крім показань самого ОСОБА_2, свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили, що ОСОБА_1 пропонував ОСОБА_2 поїхати до м. Павлограда за двигуном для автомобіля. Тобто ОСОБА_2 потрібен був ОСОБА_1 лише як спеціаліст з ремонту автомобіля. Просить судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу прокурора, засуджених та їх захисників, які заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зазначене свідчить, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлено, зокрема, порядком оцінки доказів і визначення відповідно до статті 94 КПК їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У мотивувальній частині обвинувального вироку згідно з пунктом 2 частини 3 статті 374 КПК України, мають бути зазначені: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Згідно з приписами статті 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при її постановленні, а також положення закону, яким він керувався. Резолютивна частина ухвали має містити рішення по суті вимог апеляційної скарги, яке б відповідало висновкам, викладеним у мотивувальній частині ухвали.
Твердження у касаційній скарзі про те, що апеляційний розгляд цього кримінального провадження відбувся з порушенням вимог кримінального п