П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 336/2166/17
провадження № 61-44941св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А.О., Мартєва С. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2018 року у складі головуючого судді Зарютін П.В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 06 червня 2018 року в складі колегії суддів: Полякова О.З., Онищенка Е.А., Крилової О.В.,
ВСТАНОВИВ :
У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивовано тим, що 11 травня 2009 року вона надала ОСОБА_5 у позику грошові кошти у розмірі 3000 євро та 5000 доларів США, на підтвердження отримання вказаних грошових коштів відповідач склав розписки та зобов'язувався повернути 11 червня 2009 року.
01 лютого 2010 року ОСОБА_5 повторно позичив у позивачки 5000 доларів США, за умовами якої строк повернення позики визначено 01 березня 2010 року.
16 серпня 2010 року та 21 березня 2011 року ОСОБА_5 повторно звернувся з проханням надати йому позику в розмірі 2000 доларів США та 2000 Євро, на підтвердження чого відповідачем складено відповідні розписки, за умовами яких строк повернення коштів 16 вересня 2010 року та 21 квітня 2011 року.
Так як, відповідач не повернув грошові кошти за договорами позики, ОСОБА_4 просила суд стягнути на її користь з відповідача суму боргу в розмірі 1 069 250,84 грн з урахуванням пені, індексу інфляції та 3-х відсотків річних.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2018 року, залишеним без зміни постановою Апеляційного суду Запорізької області від 06 червня 2018 рок, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якими погодився апеляційний суд, виходили з того, що ОСОБА_4 звернулась до суду з вимогою про повернення суми боргу за розписками з пропуском строку позовної давності.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач частинами повертав їй грошові кошти в 2015 році та 2016 році, а тому вважає що строк позовної давності нею не пропущений.
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2018 року відкрито провадження у справі №336/2166/17 та витребувано справу з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
У листопаді 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла вищезазначена справа.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11 травня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено два договори позики в письмовій формі, за якими останній взяв у позивачки в борг грошові кошти в розмірі 3000 євро та в 5000 доларів США, на підтвердження отримання вказаних грошових коштів відповідач склав відповідні розписки та зобов'язався повернути грошові кошти 11 червня 2009 року (а.с. 99).
01 лютого 2010 року та 16 серпня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено ще два договори позики, за якими останній взяв у позивачки в борг грошові кошти в розмірі 5000 доларів США та 2000 доларів США відповідно, на підтвердження отримання вказаних грошових коштів відповідач склав розписки та зобов'язався повернути грошові кошти за першою розпискою 01 березня 2010 року, за другою - 16 вересня 2010 року (а.с. 99).
21 березня 2011 року між позивачем та відповідачем був укладений в письмовій формі договір позики, за яким ОСОБА_5 взяв у позивачки в борг грошові кошти в розмірі 2000 євро та зобов'язався повернути грошові кошти 21 квітня 2011 року (а.с. 99).
Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а