Постанова
Іменем України
13 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 309/4417/15-ц
провадження № 61-17485св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Хустського нотаріального округу Гелеван Сергій Іванович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 04 травня 2017 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Фазикош Г. В., Собослой Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Хустського нотаріального округу Гелеван С. І., про визнання недійсним та скасування договору дарування об'єкта нерухомості, перенесення прав і обов'язків орендодавця, відшкодування понесених витрат та втраченої вигоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що між ним та ОСОБА_2 було укладено договір оренди від 05 травня 2015 року, за яким йому передано в користування магазин продовольчих товарів та буфет, що розташовані по АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності. Зазначене приміщення магазину ним було обладнано у відповідності до державних вимог і стандартів, передбачених для реалізації м'ясних продуктів. Після укладення договору оренди рішенням виконавчого комітету Хустської міської ради від 29 травня 2015 року № 229 погоджено режим роботи магазину. Він уклав договір з Хустським районом електричних мереж Публічного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» на постачання електричної енергії, сплатив заборгованість та штраф за повторне підключення об'єкта до електромережі в розмірі 437,74 грн. За його кошти було відновлено пішохідний перехід перед магазином та сплачено Хустському учбово-виробничому підприємству Українського товариства сліпих 1 822,50 грн, а Хустській філії Державної установи «Закарпатський обласний лабораторний центр держсанепідслужби України» - 212,33 грн за послуги. Також він витратив 10 230 грн на придбання касового апарата для торгівлі в магазині, сплатив орендну плату за травень-червень 2015 року в розмірі 2 505 грн та уклав договір охорони об'єкта, переданого в оренду. Пізніше йому стало відомо, що 09 червня 2015 року ОСОБА_2 подарувала приміщення, передані в оренду, ОСОБА_3, який повідомив його про припинення дії договору оренди та вимагав добровільно звільнити нежитлове приміщення. На його лист від 17 червня 2015 року про продовження договору оренди на тих самих умовах і на той самий термін з новим власником майна відповіді він не отримав. Під час укладення спірного договору ОСОБА_2 не повідомила його про те, що планує дарувати майно, передане в оренду. Також його не було письмово повідомлено про припинення договору оренди, внаслідок чого йому було завдано майнової та моральної шкоди. За час роботи магазину сформувалося коло потенційних клієнтів та відповідний оборот в орендованому приміщенні, середньоденна виручка становила 2 787 грн. За рік він отримав би 869 544 грн прибутку, а чистий прибуток з 20 % націнкою становив би 144 924 грн. У зв'язку з розірванням договору оренди вказана вигода ним була втрачена. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним та скасувати договір дарування нежитлового приміщення від 09 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Гелеван С. І., зареєстрований в реєстрі за № 2750; перенести права і обов'язки орендодавця за договором оренди від 05 травня 2016 року на нового власника орендованого майна ОСОБА_3; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 19 350,75 грн понесених витрат у зв'язку з виконанням договору оренди, втрачену вигоду в розмірі 144 924 грн та судові витрати в розмірі 2 860,75 грн.
ОСОБА_2 заперечила проти позову і просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що даруючи нерухоме майно ОСОБА_3, вона скористалася своїми правами на його відчуження. У позивача відсутнє право вимоги щодо розірвання договору дарування, оскільки таким правом наділені сторони договору. Вона не порушувала умов договору оренди, так як сторонами було узгодженого, що його дія припиняється у випадку відчуження майна. Позивачем не здійснено жодних капітальних та поточних витрат з утримання орендованого приміщення, орендної плати вона не отримувала, а квитанції з оплати електроенергії, водопостачання та охорони об'єкта, виписані на ім'я позивача, після розірвання договору оренди вона оплатила самостійно, про що свідчать наявні у неї оригінали квитанцій.
Приватний нотаріус Хустського нотаріального округу Гелеван С. І. також просив відмовити в задоволенні позову, вказуючи на те, що оспорюваний договір укладений з дотриманням норм чинного законодавства, а суб'єктом звернення до суду з позовом про розірвання договору можуть бути лише сторони правочину.
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 23 грудня 2016 року у складі судді Кемінь В. В. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. Позивач не є стороною договору дарування від 09 червня 2015 року, укладеного між відповідачами, його права вказаним договором не порушені, а тому відсутні підстави для визнання договору дарування недійсним. Оскільки в договорі оренди встановлено, що в разі відчуження приміщення, яке є предметом цього договору, його дія припиняється, вимоги позивача про перенесення прав і обов'язків орендодавця безпідставні. У зв'язку з тим, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 відсутні будь-які договірні зобов'язання, то немає підстав для стягнення з нього коштів. Наданий до суду розрахунок понесених витрат та втраченої вигоди в частині стягнення коштів з ОСОБА_2 не конкретизований та не підтверджений належними і достовірними доказами.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 04 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 23 грудня 2016 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимог про солідарне стягнення втраченої вигоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 втрачену вигоду в розмірі 144 942 грн та судові витрати в розмірі 724,50 грн з кожного. В решті рішення суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача втраченої вигоди в розмірі 144 942 грн, оскільки зазначена вимога є обґрунтованою та доведеною. При цьому апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про недоведеність інших позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У червні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 04 травня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом помилково скасовано обґрунтоване рішення місцевого суду, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх вимог щодо упущеної вигоди. Апеляційним судом не дано оцінки розрахунку упущеної вигоди та тому факту, що він суперечить іншим зібраним доказам. Договір про постачання електричної енергії укладений 11 червня 2015 року, тобто через три дні після повідомлення позивача про припинення дії договору оренди, а фактичне підключення електричної енергії до магазину відбулося ще пізніше, що спростовує доводи позивача про роботу магазину на початку червня 2015 року. Касовий апарат придбаний позивачем лише 16 червня 2015 року. Безпідставним є висновки апеляційного суду про те, що орендаря невчасно повідомлено про припинення дії договору та про стягнення упущеної вигоди за один рік, оскільки після укладення договору оренди ОСОБА_3 направив позивачу лист про необхідність звільнення займаного приміщення. 17 червня 2015 року ОСОБА_1 надіслав новому власнику приміщення лист з пропозицією продовжити дію договору оренди, а 29 червня 2015 року звільнив приміщення у зв'язку з відмовою ОСОБА_3 продовжити дію договору оренди.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суперечать фактичним обставинам справи. Він здійснив ряд конкретних заходів для забезпечення роботи магазину та отримання прибутку. При цьому ОСОБА_2 порушила умови договору оренди та не повідомила його за два місяці про розірвання договору, внаслідок чого йому було завдано збитків.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Хустського районного суду Закарпатської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
17 квітня 2018 року справу № 309/4417/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним та скасування договору дарування об'єкта нерухомості, перенесення прав і обов'язків орендодавця, відшкодування понесених витрат в касаційному порядку не оскаржене, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.
Згідно зі статтею 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздат