ПОСТАНОВА
Іменем України
12 лютого 2019 року
Київ
справа №808/214/18
адміністративне провадження №К/9901/56174/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.
за участю секретаря - Калініна О.С.
учасники справи:
представник позивача: Остапець Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року (головуючий суддя - Лазаренко М.С.)
та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Семененко Я.В., судді - Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.)
у справі №808/214/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Дельта»
до Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Дельта» (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Запорізькій області (далі - ДФС) від 28.12.2017, якими позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ДФС під час перевірки дійшла помилкового висновку, що договори, укладені між Товариством та його контрагентами реально не виконувались.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2018, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ДФС від 28.12.2017 №0017861411.
Не погодившись з судовими рішеннями ДФС звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.
Товариство у своєму відзиві на касаційну скаргу вважає судові рішення законними та обґрунтованими.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина судового рішення повинна містити посилання на докази, відхилені судом, мотиви їх відхилення та мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним.
З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01.01.2015 по 30.06.2016 ДФС складено акт від 12.12.2017.
В акті перевірки викладено висновки контролюючого органу про виявлення порушень п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження Товариством податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 149 118 грн.
На цій підставі 28.12.2017 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0017861411, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2015 рік у сумі 149 118 грн.
Свої дії щодо прийняття податкового повідомлення-рішення ДФС обґрунтовує тим, що угода, укладена між Товариством та ПП «ОРІМ» реально не виконувалась.
Матеріалами справи встановлено, що 01.09.2014 між Товариством (замовник) та ПП «ОРІМ» (виконавець)укладено договір про надання маркетингових послуг, відповідно до умов якого останнє зобов'язалось виконати дослідження кон'юнктури ринку, вивчення громадської думки, тощо.
Задовольнивши адміністративний позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що документи бухгалтерського обліку позивача (договір про надання маркетингових послуг, додатки до нього, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, оплачені рахунки) за своєю формою та змістом відповідають вимогам закону та підтверджують реальність виконання укладеного між Товариством та ПП «ОРІМ» договору на надання послуг.
Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.
Питання, пов'язані з підтвердженням даних, визначених у податковій звітності, обчисленням податку на додану вартість, обчислення об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 134, 135 ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
У зв'язку з наведеним недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу,