ПОСТАНОВА
Іменем України
14 лютого 2019 року
Київ
справа №820/855/17
адміністративне провадження №К/9901/31609/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Зінченка А.В. від 22 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бондара В.О., суддів Калитки О.М., Калиновського В.А. від 23 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернулась до суду з позовом до Південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 грудня 2016 року №96527-13, №96528-13 та №96526-13.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Інспекція прийняла протиправно, оскільки позивач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під комплексом нежитлових будівель по АДРЕСА_1, за яку їй нараховано податкове зобов'язання зі сплати земельного податку.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили із того, що податкове законодавство пов'язує виникнення в особи обов'язку зі сплати податку на землю одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене, тому дійшли висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість позиції судів першої та апеляційної інстанцій, адже земельна ділянка, за користування якою позивачу нараховано земельний податок, не переходила у володіння чи користування позивача, державної реєстрації права власності не проводилось, а тому обов'язку сплачувати земельний податок за користування зазначеною земельної ділянкою у ОСОБА_2 немає. Вважає, що нарахування їй податкового зобов'язання зі сплати податку за землю є протиправним та суперечить вимогам Податкового кодексу України (далі - ПК України), у тому числі пункту 287.6 статті 287 цього Кодексу (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року), у відповідності до якого податок за земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди (їх частини), сплачується з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2016 році до Інспекції від Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області надійшла інформація стосовно набуття у 2014 році громадянкою ОСОБА_2 у власність комплексу нежитлових будівель та споруд (договір купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель та споруд від 30 січня 2014 року, який зареєстровано в Реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 07 жовтня 2014 року), які знаходяться на земельній ділянці площею 0,5269 га., розташованої за адресою АДРЕСА_1.
Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 ПК України відповідач провів розрахунок сплати земельного податку та визначив позивачу податкове зобов'язання по вказаному платежу за 2014 рік на суму 612,09 грн., за 2015 рік на суму 3033,07 грн. та за 2016 рік на суму 17385,59 грн., про що 19 грудня 2016 року виніс відповідне податкові повідомлення-рішення №96527-13, №96528-13 та №96526-13 відповідно.
Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відповідність вимогам законодавства вказаних податкових повідомлень-рішень з огляду на наступне.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних ві