ПОСТАНОВА
Іменем України
14 лютого 2019 року
Київ
справа №817/916/16
адміністративне провадження №К/9901/38016/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С. С.,
суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Спіріт Захід" до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 (головуючий суддя Гломба Ю. О.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 (головуючий суддя Іваненко Т. В., судді: Жизневська А. В., Франовська К. С.),
В С Т А Н О В И В:
У червні 2016 року Приватне підприємство "Спіріт Захід" (далі - позивач, Підприємство) звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач, Інспекція, податковий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкову вимогу форми "Ю" від 06.06.2016 №2480-17, якою керівника підприємства повідомлено про те, що станом на 05.06.2016 сума податкового боргу платника за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 41126 гривень, а також Рішення про опис майна у податкову заставу від 06.06.2016 №116 (далі - спірні вимога, рішення).
На обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначало, що спірні вимога та рішення податкового органу надіслані й прийняті з порушенням вимог законодавства за відсутності на те правових підстав. Зокрема позивач вказував на своєчасне і в повному обсязі виконання своїх податкових обов'язків, оскільки сплатив самостійно задекларовану суму акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за квітень 2016 року шляхом подання до банку розрахункового документа протягом операційного часу, який виконано банком у день його надходження, а відтак доводи відповідача про наявність у Приватного підприємства "Спіріт Захід" податкового боргу і, як наслідок, правомірність надіслання останньому вимоги про сплату такого, прийняття рішення про опис майна у податкову заставу, є безпідставними. Звертав заявник увагу й на те, що банк, який здійснює його обслуговування, не повертав позивачу розрахунковий документ без виконання і не повідомляв про це платника податків.
У надісланих до суду першої інстанції запереченнях Державна податкова інспекція у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області наполягала на необґрунтованості позовних вимог Підприємства й аргументувала таку позицію тим, що згідно даних інтегрованої картки платника податків сплата до бюджету узгодженого грошового зобов'язання не відбулася. При цьому Інспекція зазначала про безпідставність посилання позивача на платіжне доручення, яким здійснено перерахування акцизного податку, оскільки таке фактично не було виконано фінансовою установою. Також податковий орган вважав помилковими твердження позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України (далі - ПК України), мотивуючи це наявністю листа - роз'яснення Державної фіскальної служби України від 16.10.2015 №9647/Б/99-99-10-03-02-14, в якому сказано, що у разі несвоєчасного перерахування (неперерахування) податків до бюджету з вини банку суб'єкт господарювання повинен надати до контролюючого органу заяву з копіями платіжних документів, які засвідчують факт подання їх до установи банку, втім Підприємство не зверталось до Інспекції з даним питанням.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17.11.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017, позов задоволено повністю.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податковий борг, відображений в інтегрованій картці платника податків, з приводу якого контролюючим органом надіслано спірну вимогу та прийнято спірне рішення, виник з вини банку, який всупереч положень підпункту 1.21 статті 1 Закону України від 05.04.2001 №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", підпункту четвертого глави 2 Розділу 1 Інструкції "Про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті", затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 за №320, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.09.2006 за №1035/12909, пунктів 2.15, 2.19 глави 2 Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 за №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/8976, умов договору банківського рахунку від 23.11.2015 №26000000640470, укладеного між Публічним акціонерним "Фідобанк" та Приватним підприємством "Спіріт Захід" (далі - Закон №2346-III, Інструкції №22, №320, договір банківського рахунку відповідно), не здійснив міжбанківського переказу коштів платника акцизного податку до державного бюджету й не повернув розрахунковий документ у день його надходження з написом на його зворотному боці про причину повернення документа без виконання і зазначенням дати його повернення. Відтак суди, з урахуванням приписів пункту 129.6 статті 129 ПК України, дійшли висновку про відсутність у відповідача заснованих на законі підстав для надіслання позивачу вимоги про сплату податкового боргу та прийняття рішення про опис майна у податкову заставу.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та прийти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог касаційної скарги Інспекція посилається на те, що податковий обов'язок платника податків зі сплати узгодженого грошового зобов'язання, у розумінні пункту 9.3 статті 9 Податкового кодексу України та статті 45 Бюджетного кодексу України, вважається виконаним з дня зарахування коштів до державного бюджету на єдиний казначейський рахунок, чого у даному випадку, як встановлено судами під час розгляду цієї справи, не відбулось. Контролюючий орган аргументує касаційну скаргу й тим, що у разі невиконання банком взятих на себе зобов'язань перед клієнтом за договором банківського рахунку питання, пов'язані із стягненням збитків, відшкодуванням шкоди і виплатою компенсацій повинні вирішуватись між цими суб'єктами в судовому порядку, тоді як вимога Інспекції згідно податкового законодавства є документом, яким платник податків повідомляється про виникнення у нього податкового боргу.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.05.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту четвертого пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами податкового органу не погоджується та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. Підприємство вказує на законність та обґрунтованість ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень і відповідність їх висновків приписам законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, обставинам справи. Окрім раніше наведених у позовній заяві доводів, зокрема стосовно відсутності з боку позивача будь-яких порушень податкового законодавства і виникнення податкового боргу з вини банку, Приватне підприємство "Спіріт Захід" акцентує увагу на тому, що інтегрована картка платника податків є лише формою обліку, який веде контролюючий орган з метою відстеження стану розрахунків з бюджетами та цільовими фондами, і не може бути підставою для визначення податкових зобов'язань.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Так, відповідно до підпункту 16.1.4. пункту 16.1. статті 16. ПК України (тут і далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
У розумінні ж пункту 36.1. статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Згідно з положеннями пунктів 8.1., 8.2. статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
До загальнодержавних податків належить акцизний податок, який є непрямим податком на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (підпункт 9.1.4. пункту 9.1. статті 9, підпункт 14.1.4. пункту 14.1. статті 14 ПК України).
В свою чергу пунктом 222.1. статті 222 ПК України визначено строки сплати податку з підакцизних товарів, вироблених на митній території України, а також реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі й підпунктом 222.1.1. вказаного пункту наведеної статті цього ж Кодексу встановлено, що суми податку перераховуються до бюджету платниками акцизного податку протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації за місячний податковий період.
За змістом же пункту 223.2. статті 223 ПК України платник податку з підакцизних товарів (продукції), вироблених або переобладнаних на митній території України; імпортер алкогольних напоїв та тютюнових виробів; суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів; оптовий постачальник електричної енергії подає щомісяця не пізніше 20 числа наступного періоду контролюючому органу за місцем реєстрації декларацію акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій 12.05.2016 позивачем подано до Інспекції декларацію акцизного податку за квітень 2016 року (згідно з квитанцією №2, доставлена 13.05.2016 о 12:03:33 годині), якою задекларовано суму акцизного податку 41126 гривень.
Тобто у даному випадку останнім днем сплати самостійно задекларованої позивачем суми акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є 30.05.2016.
Водночас відповідно до приписів пунктів 38.1., 38.2. статті 38. ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Під час розгляду цієї справи встановлено, що між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Фідобанк" (далі - ПУАТ "Фідобанк") укладено договір банківського рахунку, згідно з положеннями підпункту 1.1. пункту першого, підпункту 2.31. якого, банк відкриває поточний рахунок в національній валюті України та зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок клієнта грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження К