1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

11 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 752/8021/15-ц

провадження № 61- 9300св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), КузнєцоваВ. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2016 року в складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Панченка М. М., Прокопчук Н. О. та додаткове рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року в складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Панченка М. М., Прокопчук Н. О.

ВСТАНОВИВ:

08 травня 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості у розмірі 80 000,00 доларів США, трьох процентів річних за порушення грошового зобов'язання, що в гривневому еквіваленті на день звернення до суду становило 1 677 009,01 грн.

У позові, посилаючись на статті 527, 530, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач зазначив, що він видав на користь ОСОБА_5 довіреність на вчинення дій у відповідних органах з питань будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, з правом отримання правовстановлюючих документів та реєстрації права власності на збудований житловий будинок. На вчинення вказаних дій позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 80 000,00 доларів США, про що відповідач власноруч написав розписку від 05 травня 2013 року. Після отримання вказаних коштів відповідач пообіцяв та завірив позивача, що закінчить будівництво житлового будинку в повному обсязі до 31 грудня 2013 року. Проте, в обумовлений сторонами строк, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав та грошові кошти не повернув.

29 вересня 2014 року ОСОБА_6 відкликав видану на ім'я ОСОБА_5 довіреність та 11 листопада 2014 року направив вимогу про повернення грошових коштів у строк до 19 грудня 2014 року, яку залишено відповідачем без задоволення.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 заборгованість у сумі 1 677 009,01 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав своїх зобов'язань та не приступив до будівництва житлового будинку. Відповідачем не було повернуто коштів, отриманих за розпискою, позов ОСОБА_6 доведено й обґрунтовано належним чином, тому він підлягає задоволенню.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове про відмову у позові.

Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підписавши розписку, сторони приховали факт укладення ними договору підряду, укладення якого сторони не заперечували. Доводи позивача про те, що відповідач не приступив до виконання зобов'язання щодо будівництва житлового будинку спростовуються матеріалами справи та наданими відповідачем доказами.

03 серпня 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2016 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

04 серпня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.

15 листопада 2016 року Апеляційним судом м. Києва ухвалено додаткове рішення, яким задоволено заяву ОСОБА_5 Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 4 019,40 грн.

24 березня 2017 року ОСОБА_6 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на додаткове рішення, просив об'єднати розгляд касаційної скарги на рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2016 року та додаткове рішення у цій справі; вказане додаткове рішення скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким розподілити судові витрати у розміри 4 019,40 грн, стягнувши їх з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У вересні 2016 року відповідачем подано заперечення на касаційну скаргу.

15 лютого 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі зазначено, що судом апеляційної інстанції неповно встановлено обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, не надано належної оцінки доказам у справі, судом не надано належної оцінки змісту розписки та не встановлено, які дії виконано відповідачем з урахуванням виданої довіреності. Укладеним між сторонами договором доручення визначено зміст юридично значимих дій, які мали бути здійснені відповідачем, і перевірені під час розгляду справи.

У касаційній скарзі на додаткове рішення Апеляційного суду м. Києва зазначено, що оскільки основне рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2016 року ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, то є неправильним і додаткове судове рішення про розподіл судових витрат.

У запереченнях на касаційну скаргу зазначено, що судом апеляційної інстанції дотримано всіх вимог щодо законності та обґрунтованості судового рішення, посилання позивача на невідповідність висновків суду обставинам справи не є необґрунтованими. Доводи касаційної скарги спростовуються висновками суду апеляційної інстанції та матеріалами справи. Крім того, сторонами не заперечується факту укладення договору і те, що розписка є лише формальністю, якою підтверджено, що метою сторін був договір будівництва.

Згідно із підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах

................
Перейти до повного тексту