Постанова
Іменем України
07 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 127/9977/15-ц
провадження № 61-1149св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Вінницького міського суду вінницької області від 31 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 червня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на його утримання в розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше
30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з
30 квітня 2015 року до досягнення ОСОБА_4 23-х років, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 включно.
01 квітня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із заявою про перегляд указаного вище рішення суду за нововиявленими обставинами.
Заява мотивована тим, що після ухвалення рішення у цій справі про стягнення аліментів, яке набрало законної сили, заявнику стала відома обставина, яка, на його думку, є істотною для справи, а саме: що він не є батьком ОСОБА_4 Заявник зазначав, що 20 березня 2016 року він отримав смс-повідомлення наступного змісту: «ОСОБА_4 не твій син, але аліменти будеш платити до 23 років, поки вчиться в медичному університеті».
У зв'язку з тим, що факт відсутності кровного споріднення з позивачем існував на час розгляду справи і ця обставина не була йому відома, заявник просив скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 червня 2015 року за нововиявленими обставинами та призначити справу до нового судового розгляду.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня
2017 року заяву ОСОБА_5 задоволено, рішення суду першої інстанції від 05 червня 2015 року скасовано за нововиявленими обставинами. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 07 липня 2017 року скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від
30 травня 2017 року, питання передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня
2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року, в задоволенні заяви ОСОБА_5 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_5 не надано до суду належних та допустимих доказів, які б спростовували те, що він не є біологічним батьком ОСОБА_4, а інші докази, які б підтверджували наявність нововиявлених обставин, в матеріалах справи відсутні. Посилання ОСОБА_5 на відсутність кровного споріднення з ОСОБА_4, не знайшли свого підтвердження в матеріалах цивільної справи, а надані роздруківки повідомлень, зі змісту яких слідує, що він не є генетичним батьком, не можуть бути доказами у справі в розумінні статтей 58, 59 ЦПК України 2004 року, та не є юридичним фактом і підставою для скасування рішення за нововиявленими обставинами.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду,
ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки суди залишили поза увагою ту обставину, що йому на телефон прийшло смс-повідомлення, що ОСОБА_4 не є його сином та вказана обставина існувала на момент ухвалення рішення суду від 05 червня 2016 року. Також вказує на те, що він заявляв у судовому засіданні клопотання про призначення судової генетичної експертизи, однак суд його залишив без задоволення та відмовив у задоволенні заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами. Зазначає, що суди постановили оскаржувані ухвали, не встановивши всіх обставин справи, необхідних для ухвалення законного рішення суду.
У лютому 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що оскаржувані судові рішенні є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги є надуманими та зводяться до незгоди з цими судовими рішеннями.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Суди встановили, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 червня 2015 року у цій справі стягнуто з ОСОБА_5 на користь
ОСОБА_4 аліменти на його утрима