Постанова
Іменем України
04 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 2-729/2008
провадження № 61-48241св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Вершацька сільська рада,
треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вінніченка Б. Б., Новікова О. М., від 07 листопада 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Вершацької сільської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності на земельну ділянку.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 29 вересня 2008 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 2,90 га, розташовану в межах Вершацької сільської ради Чигиринського району Черкаської області, яка належала ОСОБА_7, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, у порядку спадкування за заповітом.
Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції, 02 листопада 2018 року ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу і просила поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що вона в судові засідання не викликалась, участі у розгляді справи не брала, про існування цієї справи та ухваленого у ній судового рішення стало відомо лише у вересні 2018 року, а повний текст оскаржуваного рішення отримала 04 жовтня 2018 року.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 07 листопада 2018 року у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 29 вересня 2008 року відмовлено. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на вказане рішення районного суду відмовлено з підстав, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.
У грудні 2018 року ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що вона не була повідомлена про відкриття провадження у справі, не отримувала копії позовної заяви та судових повісток про дату і час розгляду справи, тому висновок апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі є помилковим, що позбавляє заявника права на захист порушених прав, свобод та інтересів.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13).
Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повин