ПОСТАНОВА
Іменем України
14 лютого 2019 року
Київ
справа №855/26/19
адміністративне провадження №А/9901/23/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,
за участі:
секретаря судового засідання Гулової О. І.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Рахнянського Б. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії про визнання протиправною та скасування постанови,
в с т а н о в и в :
09 лютого 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду як суду першої інстанції з позовом до Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК, відповідач) з вимогами визнати протиправною та скасувати постанову ЦВК від 06 лютого 2019 року № 250 «Про відмову ОСОБА_1 у реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року» (далі - Постанова).
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що:
форма та зміст Постанови як документа не відповідає вимогам закону, оскільки не містить обов'язкових реквізитів, а саме - інформації про місце її ухвалення;
свою заяву про реєстрацію кандидатом на пост Президента України ОСОБА_1 засвідчив належним чином та у спосіб, передбачений законом, тобто власним підписом громадянина України, який наділений право- та дієздатністю;
висновок ЦВК про те, що він (позивач) не вніс грошових коштів у безготівковому порядку на її спеціальний рахунок ґрунтується на припущеннях відповідача, адже цих обставин останній не перевіряв;
норма статті 49 Закону України від 05 березня 1999 року № 474-ХIV «Про вибори Президента України» (далі - Закон № 474-ХIV) щодо обов'язкового внесення грошової застави в розмірі два мільйони п'ятсот тисяч гривень є неконституційною, оскільки встановлює дискримінаційні обмеження для кандидатів на пост Президента України, які не в змозі заробити зазначену суму, відповідно обмежує конституційні права громадянина виключно за майновою ознакою;
всупереч положень, які зазначено в абзаці другому пункту 7 частини першої статті 52 Закону № 474-ХIV відповідач протиправно не вжив будь-яких заходів для виправлення «помилок або неточностей» у поданих ОСОБА_1 на реєстрацію документах та застосував санкцію - відмову в реєстрації кандидата на пост Президента України;
ЦВК у будь-який спосіб не надала копії Постанови, що є порушенням вимог частини другої статті 52 Закону № 474-ХIV, та значно ускладнило процес ознайомлення з його змістом та оскарження в судовому порядку.
Шостий апеляційний адміністративний суд рішенням від 10 лютого 2019 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Таке рішення цей суд мотивував тим, що ЦВК правомірно винесла Постанову, оскільки заява ОСОБА_1 про самовисунення кандидатом на пост Президента України не засвідчена у встановленому законом порядку і він не виконав вимог статті 49 Закону № 474-XIV щодо надання документів про внесення грошової застави.
Зокрема, з посиланням на статтю 78 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-ХІІ) суд першої інстанції констатував, що подана ОСОБА_1 заява до ЦВК про реєстрацію кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року не засвідчена в установленому законом порядку, що є порушенням визначеного у статті 48 Закону № 474-XIV порядку самовисування. Твердження позивача щодо належного засвідчення власним підписом поданої ним заяви, на думку цього суду, є помилковим, оскільки суперечить вимогам статті 48 Закону № 474-XIV.
З приводу грошової застави суд першої інстанції зауважив, що, системний аналіз змісту положень частини третьої статті 48 та пункту 4 частини першої статті 51 Закону № 474-XIV дає підстави для висновку, що для реєстрації кандидатом на пост Президента України подання цього документа є обов'язковим. З покликанням на статтю 49 Закону № 474-XIV суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1, подаючи заяву від 03 лютого 2019 року про реєстрацію кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України, не додав документа про внесення у безготівковому порядку на спеціальний рахунок ЦВК грошової застави. Натомість він долучив «Документ про внесення грошової застави», в якому зазначив, що вимога про сплату грошової застави має дискримінаційний характер та суперечить Основному Закону України і Загальній декларації прав людини. У цьому зв'язку суд першої інстанції, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2002 року № 2-рп/2002, констатував, що інститут грошової застави визначено законом і не порушує прав позивача.
Щодо доводів позивача про порушення відповідачем положень абзацу другого пункту 7 частини першої статті 52 Закону № 474-ХIV суд зазначив, що неточності та помилки, які виявила ЦВК при розгляді документів ОСОБА_1, не були підставою для прийняття спірної Постанови.
Стосовно зауважень позивача до форми та змісту Постанови суд першої інстанції зазначив, що вони безпідставні та спростовуються змістом належним чином засвідченої копії Постанови, в якій визначено місце її ухвалення - «Київ».
Доводи позивача про ненадання йому копії Постанови суд першої інстанції також визнав необґрунтованими, позаяк з'ясував, що спірне рішення ЦВК надіслала ОСОБА_1 за зазначеною ним адресою 07 лютого 2019 року, що підтверджується списком згрупованих рекомендованих поштових відправлень.
12 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2019 року, у якій з покликанням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати його рішення і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що:
до початку судового розгляду відповідач не надав йому відзиву на позов з додатками, що порушує його право на захист, а також суперечить принципу рівності учасників справи, утім колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначену обставину проігнорувала та прийняла цей відзив;
у позовній заяві він звернув увагу на відсутність у спірній Постанові вказівки на місце її ухвалення, що є свідченням порушення вимог пункту 3 частини третьої статті 12 Закону України від 30 червня 2004 року № 1932-IV «Про Центральну виборчу комісію» (далі - Закон № 1932-IV);
копія Постанови, яку надав відповідач, засвідчена неналежним чином, оскільки, як зауважує позивач, відбиток печатки на копії спірної Постанови, яка є у матеріалах справи, не відповідає вимогам пункту 25.3 Інструкції з діловодства Центральної виборчої комісії, затвердженої рішенням ЦВК № 70 від 13 грудня 1998 року (далі - Інструкція). Також позивач звернув увагу на те, що зміст Постанови, копію якої надано суду, не відповідає її змісту, опублікованому на офіційному сайті ЦВК;
суд першої інстанції при прийнятті рішення вважав, що копія Постанови відповідає оригіналу, між тим такий висновок помилковий, а копія спірної Постанови, на думку позивача, не є належним і допустимим доказом у справі;
відповідно до частини другої статті 55 Закону № 474-ХIV та пункту 4.6 Інструкції ЦВК мала б не пізніше 07 лютого 2019 року надати йому (ОСОБА_1.) особисто в руки копію спірної Постанови, однак цих вимог не дотрималася. Натомість, як зазначив позивач, ЦВК вирішила надіслати йому копію Постанови, що в трактуванні позивача свідчить про невідповідність цієї Постанови вимогам закону;
суд першої інстанції довільно тлумачить положення статті 78 Закону № 3425-ХІІ, зокрема таких понять як засвідчення справжності підпису на документі та засвідчення всього документа. Між тим, позивач зауважив, що вказаний Закон не містить положень щодо засвідчення заяви кандидата на пост Президента України;
висновок суду про те, що розмір грошової застави відповідає майновій спроможності більшості громадян є безпідставним;
покликання на правову позицію в іншій справі (№ 855/7/19) не ґрунтується на вимогах частини другої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС);
суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою його (позивача) клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 13 лютого 2019 року Верховний Суд відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Тією ж ухвалою суд зобов'язав відповідача подати відзив на апеляційну скаргу.
На виконання вимог суду ЦВК подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін. Відповідач зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив усі фактичні обставини і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Іншою ухвалою від 13 лютого 2019 року суд завершив підготовче провадження і призначив справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 13 лютого 2019 року на 18:30 год., про що сторони повідомлені належним чином.
Представник відповідача (ОСОБА_3.) у судове засідання не з'явився, натомість подав (13 лютого 2019 року о 19:46 год.) через канцелярію суду письмове клопотання про розгляд вказаної справи без його участі.
У судовому засіданні 13 лютого 2019 року колегія суддів протокольною ухвалою оголосила перерву до 18:30 год. 14 лютого 2019 року та зобов'язала ЦВК надати суду належне підтвердження про направлення відзиву на позовну заяву ОСОБА_1, а також належно засвідченої копії оскаржуваної Постанови та її оригіналу - для огляду.
У судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача Рахнянський Б. Ю. у судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав доводи зазначені у відзиві, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
З'ясувавши підстави апеляційного перегляду справи, заслухавши пояснення представників сторін колегія суддів при ухваленні постанови виходила з такого.
03 лютого 2019 року ОСОБА_1 особисто подав до ЦВК заяву про самовисунення кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року.
Розглянувши заяву позивача та додані до неї документи ЦВК ухвалила спірну Постанову, якою відмовила ОСОБА_1 у реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року з тих мотивів, що заява ОСОБА_1 про самовисунення кандидатом на пост Президента України не засвідчена у встановленому законом порядку та до цієї заяви не додано документа про внесення у безготівковому порядку на спеціальний рахунок ЦВК грошової застави у розмірі два мільйони п'ятсот тисяч гривень.
Також ЦВК звернула увагу на те, що анкета ОСОБА_1 не містить відомостей про громадянство та місце проживання на території України протягом десяти останніх років перед днем виборів, зареєстроване в Україні відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Крім того, зазначені ОСОБА_1 в анкеті відомості про місце народження не відповідають інформації, яка міститься в його паспорті громадянина України та автобіографії кандидата на пост Президента України.
Не погодившись з таким рішенням ЦВК, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з мотивів, які зазначено вище. Переглядаючи справу та даючи оцінку цьому судовому рішенню в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів керується таким.
Відповідно до частини шостої статті 103 Конституції України порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.
Відповідно до статті 48 Закону № 474-ХIV громадянин України, який відповідно до статті 9 цього Закону може бути обраним Президентом України, особисто подає до ЦВК засвідчену в установленому законом порядку заяву про самовисунення кандидатом на пост Президента України, у якій мають міститися згода на оприлюднення біографічних відомостей і декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статті 50 цього Закону, зобов'язання в разі обрання передати у порядку, встановленому законом, протягом місяця після офіційного оголошення результатів виборів в управління іншій особі належні йому підприємства та корпоративні права і припинити діяльність чи скласт