ПОСТАНОВА
Іменем України
14 лютого 2019 року
Київ
справа №816/950/16
адміністративне провадження №К/9901/38275/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Канигіної Т.С. від 10 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бегунца А.О., суддів: Рєзнікової С.С., Старостіна В.В. від 18 липня 2017 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське регіональне підприємство «Спецсервіс» про застосування адміністративного арешту,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2016 року Державна податкова інспекція у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області: далі - позивач/Інспекція) звернулась до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське регіональне підприємство «Спецсервіс» (далі - відповідач/Товариство) про застосування адміністративного арешту коштів на відкритих рахунках: - по розрахунковому рахунку №26003300444370 (філія - Дніпропетровське обласне управління ПАТ Державний ощадний банк України); - по розрахунковому рахунку №37514000199498 (Казначейство України).
В обґрунтування позовних вимог Інспекція посилалась на наявність визначних статтею 94 Податкового кодексу України правових підстав для застосування арешту коштів позивача, а саме - відмова від допуску працівників контролюючого органу до проведення перевірки.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано доказів наявності жодної з умов, передбачених законодавством, які б свідчили про необхідність прийняття рішення про застосування арешту розрахункових рахунків відповідача.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, як умову для звернення до суду із даним позовом, рішення про застосування адміністративного арешту майна Товариства від 06 травня 2016 року, прийняте на підставі пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України; крім того, зазначає, що судами не враховано тієї обставини, що станом на час виходу працівників контролюючого органу на перевірку відповідача він був відсутній за місцем знаходження; перерахування коштів Товариством у зв'язку із збільшенням податкового кредиту з податку на додану вартість своїм контрагентам може призвести до втрат бюджету у великих розмірах.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку із отриманням інформації про використання праці найманих працівників без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, начальником Інспекції на підставі підпункту 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України прийнято наказ від 06 травня 2016 року №549 про проведення фактичної перевірки ТОВ «Дніпропетровське регіональне підприємство «Спецсервіс» з питань дотримання вимог пункту 80.6 статті 80 Податкового кодексу України з 06 травня 2016 року тривалістю не більше 10 діб.
За результатами виходу посадових осіб контролюючого органу за податковою адресою відповідача виявлено, що посадові особи Товариства відсутні. Про встановлений факт складено акт від 06 травня 2016 року №542/04-62-13-04/39512541 про незнаходження посадових осіб за податковою адресою ТОВ «Дніпропетровське регіональне підприємство «Спецсервіс».
Крім того, в результаті наведеного вище контролюючим органом складено акт від 06 травня 2016 року №541/04-62-13-04/39512541 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Дніпропетровське регіональне підприємство «Спецсервіс».
Зазначені обставини стали підставою для прийняття першим заступником начальника Інспекції рішення від 06 травня 2016 року №13598/10/04-62/13-04-25 про застосування адміністративного арешту майна платника податків ТОВ «Дніпропетровське регіональне підприємство «Спецсервіс».
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року у справі №804/2599/16, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2016 року, подання Інспекції про підтвердження обґрунтованості рішення про накладення арешту задоволено, підтверджено обґрунтованість застосування адміністративного арешту майна ТОВ «Дніпропетровське регіональне підприємство «Спецсервіс».
Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючим органом визначені статтею 94 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Визначення адміністративного арешту, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.
Підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України визначено, що арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Отже, застосування адміністративного арешту майна платника податків на підставі підпункту 94.6.2 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України можливе за умови відмови платника податків від проведення фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.
Відповідно до пункту 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
В силу підпункту 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або йо