ПОСТАНОВА
Іменем України
15 лютого 2019 року
Київ
справа №826/9948/16
адміністративне провадження №К/9901/42287/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мельничука В.П., суддів Лічевського І.О., Мацедонської В.Е. від 18 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач/ОСОБА_2.) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач/Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 квітня 2016 року №621-1305.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на неправомірне нарахування Інспекцією грошового зобов'язання із земельного податку, оскільки вважає, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 297 Податкового кодексу України (далі - ПК України) фізична особа - підприємець, який обрав спрощену систему оподаткування, звільняється від нарахування та сплати земельного податку за земельну ділянку, що використовується ним в господарській діяльності.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку, тому суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах та у спосіб, визначених законодавством.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 травня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою позов задовольнив; визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2016 року №621-1305.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що фізична особа - підприємець, який у процесі своєї господарської діяльності використовує належне йому на праві власності нежиле приміщення, на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (далі - ПК України) звільняється від сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване це приміщення.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на неправильне застосування апеляційним судом підпунктів 14.1.34, 14.1.71 пункту 14.1 статті 14, статей 269, 270, пункту 286.1 статті 286 ПК України та неузгодження його позиції із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року. Вважає, що позивач не звільнений від сплати земельного податку, оскільки, будучи суб'єктом господарювання на спрощеній системі оподаткування, фактично використовує в господарській діяльності належні йому нежилі приміщення (будівлі), а не земельні ділянки.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення апеляційного суду, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Із встановлених судами обставин справи випливає, що ОСОБА_2 як фізична особа з грудня 2003 року є власником нежилого приміщення №-1 (один) 1-го поверху (в літ. А), загальною площею 59, 40 (п'ятдесят дев'ять цілих сорок сотих), квадратних метра, яке знаходиться у будинку АДРЕСА_1. Право власності на нежиле приміщення підтверджується Договором купівлі-продажу від 10 грудня 2003 року, державну реєстрацію прав на об'єкт нерухомого майна проведено 19 грудня 2003 року за №3238-П, а право користування земельною ділянкою, на якій розташоване це приміщення, - витягом з технічної документації №Ю-21147/2008.
05 квітня 2002 року ОСОБА_2 була зареєстрована як суб'єкт господарювання - фізична особа - підприємець, діяльність якого полягала у наданні в оренду й експлуатації власного чи орендованого нерухомого майна. У січні 2012 ФОП обрав спрощену систему оподаткування.
З 09 червня 2015 року ФОП на підставі договору надав у найм (оренду) належне йому на праві власності нежиле приміщення.
В подальшому Інспекцією позивачу як фізичній особі, в користуванні якої є земля, надіслано (вручено) оскаржене податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2016 року №621-1305 з вимогою сплатити земельний податок за 2016 рік у сумі 31372,77 грн.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
У відповідності до статті 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Як визначено підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власник