П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
6 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 488/3005/17
Провадження № 14-620цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Миколаївської міської ради на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 квітня 2018 року (судді Коломієць В. В., Данилова О. О., Шаманська Н. О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Вітовської районної ради Миколаївської області, Миколаївської міської ради, релігійної громади Української православної церкви про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування,
УСТАНОВИЛА:
У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Вітовської (Жовтневої) районної ради Миколаївської області, Миколаївської міської ради, релігійної громади Української православної церкви (далі - УПУ) про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування.
Позовну заяву мотивовано тим, що 5 липня 2002 року він придбав на підставі договору купівлі-продажу у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області нежитлове приміщення площею 2,6 кв. м (6/10000 цілісного майнового комплексу), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Жовтневої (Вітовської) районної ради Миколаївської області від 7 червня 2013 року № 16 надано згоду на передачу частини земельної ділянки площею 0,5 га, що розташована по АДРЕСА_1 та перебуває у постійному користуванні Жовтневої районної ради Миколаївської області, для обслуговування майнового комплексу районного будинку культури територіальній громаді м. Миколаєва для подальшої передачі релігійній громаді Миколаївської єпархії УПЦ для проектування та будівництва храму.
Рішенням Миколаївської міської ради від 17 березня 2016 року № 3/39 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки загальною площею 5 тис. кв. м за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради від 31 жовтня 2013 року № 34/26, у тому числі 5 тис. кв. м під будівництво, зарахувавши її до земель громадської забудови, для будівництва та подальшого обслуговування храму по АДРЕСА_2. Вказаним рішенням міської ради також передано у постійне користування релігійній громаді УПЦ земельну ділянку площею 5 тис. кв. м для будівництва та подальшого обслуговування храму по АДРЕСА_2.
Посилаючись на те, що зазначені рішення районної та міської рад порушують його права як співвласника цілісного майнового комплексу районного будинку культури на користування земельною ділянкою для обслуговування його частки у цьому майні, ОСОБА_3 просив суд визнати їх протиправними та скасувати.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 8 лютого 2018 року провадження в справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки з їх змісту вбачається, що позивач оскаржує рішення органу місцевого самоврядування як суб'єкта владних повноважень, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 8 лютого 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скасовуючи ухвалу районного суду та повертаючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки він оспорює рішення органів місцевого самоврядування не з метою захисту своїх прав як учасника адміністративних правовідносин, а для захисту своїх речових прав як співвласника цілісного майнового комплексу.
У касаційній скарзі Миколаївська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахував, що рішення органів місцевого самоврядування, які оспорює позивач, були прийняті на підставі пункту «в» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), згідно з яким до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. У зв'язку із цим оскарження таких рішень органів місцевого самоврядування передбачає перевірку правомірності дій місцевих рад, які здійснили управлінські функції на основі законодавства. А тому цей спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів, як правильно вказав суд першої інстанції. Зазначене також узгоджується з Рішенням Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на роз'яснення, надані судам у пункті 12 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», згідно з яким органи місцевого самоврядування у земельних відносинах з громадянами та юридичними особами, у тому числі щодо вирішення питань розпорядження, передачі у власність, у користування земельних ділянок, а також їх вилучення, виступають як суб'єкти владних повноважень. Земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в справі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 5 грудня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки Миколаївська міська рада оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім то