П О С Т А Н О В А
Іменем України
6 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 145/797/15-ц
Провадження № 14-608цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 15 червня 2017 року у складі судді Ратушняка І. О. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року у складі суддів Ковальчука О. В., Луценка В. В., Марчука В. С. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області (далі - Тиврівська селищна рада), ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради, свідоцтва про право власності, договору дарування, скасування реєстрації права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1992 року зареєстрований і проживає разом зі своєю сім'єю у будинку АДРЕСА_1, який разом із господарськими будівлями побудували під час зареєстрованого шлюбу його батьки ОСОБА_6 і ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько ОСОБА_6 У січні 2015 року рідна сестра позивача ОСОБА_3 звернулася до нього із заявою про звільнення вказаного будинку, повідомивши, що увесь будинок належить їй на праві власності на підставі договору дарування від 21 квітня 2010 року, вчиненого на її ім'я їх матір'ю ОСОБА_5 Позивач вважає, що ОСОБА_3 безпідставно набула право власності на цілий житловий будинок із прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, оскільки фактично вказане майно є спільною сумісною власністю їх батьків ОСОБА_6 і ОСОБА_5 ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_6, тому має право на спадкування 1/6 частини цього майна. Оскільки позивач з 1992 року проживає у спірному будинку, тому є таким, що фактично вступив в управління спадковим майном. Посилаючись на вказані обставини та уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати недійсним рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради від 31 липня 2003 року № 86 «Про видачу юридичних документів на житловий будинок» у частині видачі свідоцтва на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5; визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_1 на право власності на будинок на ім'я ОСОБА_5, видане на підставі вказаного рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради; скасувати реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_5 на зазначений житловий будинок; визнати недійсним договір дарування вказаного будинку від 21 квітня 2010 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3; скасувати реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_3; визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частини вказаного житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року його батька ОСОБА_6
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 15 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво НОМЕР_1 на право власності на ім'я ОСОБА_5, видане на підставі рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради від 31 липня 2003 року № 86 в частині належності ОСОБА_5 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Скасовано реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_5 щодо 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1, вчинену Тиврівським районним структурним підрозділом КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» 20 березня 2010 року, запис № 1135, реєстраційний № 29979863. Визнано недійсним договір дарування від 21 квітня 2010 року, вчинений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Тиврівської державної нотаріальної контори Зданевич С. А., зареєстрований в реєстрі за № 1025, щодо 1/6 частини житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_3 щодо 1/6 частини житлового будинку № АДРЕСА_1, вчинену Тиврівським районним структурним підрозділом КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» 2 червня 2010 року, запис № 1135, реєстраційний № 29979863. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частини житлового будинку № АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року його батька ОСОБА_6 У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 15 червня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачем пропущено позовну давність, про застосування якої просила відповідач, що є підставою для відмови у позові. Крім того, суди дійшли помилкового висновку про те, що позовні вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради від 31 липня 2003 року № 86 «Про видачу юридичних документів на житловий будинок», на підставі якого ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на спірний будинок, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що оскарження актів та рішень органів місцевого самоврядування як суб'єкта владних повноважень здійснюється виключно в порядку адміністративного судочинства. За наявності не скасованої судом підстави для видачі свідоцтва про право власності на майно - рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області від 31 липня 2003 року № 86, суд помилково визнав недійсним похідний від рішення документ - свідоцтво про право власності, видане на ім'я ОСОБА_5 Також заявник вважає, що суди попередніх інстанцій не з'ясували всіх фактичних обставин справи та надали неналежну оцінку доказам, що призвело до ухвалення незаконних та необґрунтованих судових рішень.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано особам, які беруть участь у справі, строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.
Учасники справи наданим їм процесуальним законом правом надання заперечень не скористалися.
У зв'язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Частиною шостою статті 403 ЦПК України встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 26 грудня 2018 року справу прийнято до розгляду.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Під час розгляду справи суди встановили, що позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_3 є рідними братом і сестрою. Їх батьками є третя особа у справі ОСОБА_5 (мати) та ОСОБА_6 (батько), які перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 вересня 1965 року, що підтверджується записом акта про одруження та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
15 вересня 1967 року рішенням виконавчого комітету Тиврівської районної ради депутатів затверджено рішення загальних зборів колгоспників колгоспу «Росія» с. Дзвонихи від 29 травня 1967 року № 104 та надано дозвіл ОСОБА_5 на будівництво житлового будинку в смт Тиврові на земельній ділянці площею 0,15 га присадибного земельного фонду колгоспу.
На підставі цих рішень на ім'я ОСОБА_5 видано свідоцтво на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР із зазначенням строку початку та закінчення будівництва з 1967 по 1969 роки.
Подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під час спільного проживання побудували житловий будинок АДРЕСА_1
Відслуживши строкову військову службу з 19 жовтня 1990 року по 10 січня 1992 року, ОСОБА_4 із 16 жовтня 1992 року зареєстрував своє місце проживання за адресою: будинок АДРЕСА_1, що підтверджується проставленими у його паспорті відмітками.
1 березня 1994 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_8 Після одруження позивач продовжив проживати у вказаному будинку зі своєю сім'єю, здійснив добудову до будинку, до якої підвів комунікації, що підтверджується: технічними умовами на приєднання вказаного житлового будинку до електромережі та відкриття особового рахунку на ім'я ОСОБА_4, виданими у 2005 році електропостачальною організацією, та договорами про користування електричною енергією, укладеними між ОСОБА_4 і Публічним акціонерним товариством «Вінницяобленерго»; відкриттям на ім'я позивача особового рахунку з надання послуг водопостачання та водовідведення за вказаною адресою; замовленням та розробкою у 2007 році ОСОБА_4 проекту підключення вказаного будинку до діючої газової мережі та укладеним із позивачем у 2013 році договором про надання послуг з газопостачання.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
19 серпня 2003 року виконавчим комітетом Тиврівської селищної ради на ім'я ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на цілий житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі рішення цього ж виконавчого комітету від 31 липня 2003 року № 86 за заявою ОСОБА_5
12 листопада 2004 року ОСОБА_5 видано державні акти серії НОМЕР_2, НОМЕР_3 на право власності на земельні ділянки площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку та площею 0,0898 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1
21 квітня 2010 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 укладено та нотаріально посвідчено договір дарування вказаного будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, який ОСОБА_5 передала безоплатно у власність ОСОБА_3
Нотаріально посвідченою заявою від 23 січня 2015 року ОСОБА_3 попередила про звільнення належного їй будинку та зняття з реєстрації за місцем проживання АДРЕСА_1 ОСОБА_4 і членів його сім'ї, які проживають у цьому будинку без реєстрації, у строк 30 календарних днів.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки ОСОБА_4 в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6, фактично вступивши в управління спадковим майном, то позивач як спадкоємець першої черги за законом після смерті батька має право на спадкування 1/6 частини спадкового майна. За таких обставин оформлення права власності на весь спадковий будинок на ім'я ОСОБА_5 та відчуження його за договором дарування на користь ОСОБА_3 є порушенням прав позивача на спадкування належної йому частки у спадковому майні. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради від 31 липня 2003 року № 86 «Про видачу юридичних документів на житловий будинок» в частині видачі свідоцтва на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5, суд послався на те, що зазначений ненормативний правовий акт одноразового застосування вичерпав свою дію шляхом виконання, його скасування не породжує наслідків для позивача як власника частки у цьому майні, а тому обраний позивачем спосіб захисту своїх прав у частині такої вимоги не забезпечує їх реального захисту. Законодавець не обмежує спадкоємця, який прийняв спадщину, строками щодо її оформлення, а підставою цього позову стало саме неможливість позивача реалізувати своє право на оформлення спадкового майна, тому доводи відповідачки стосовно пропуску позивачем позовної давності також підлягають відхиленню.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок