П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
6 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 554/9168/17
Провадження № 14-627цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ЛященкоН. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 24 травня 2018 року у складі судді Кулешової Л. В. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 11 липня 2018 року у складі колегії суддів Абрамова П. С., Бутенко С. Б., Карпушина Г. Л. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібна на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» про визнання права та зобов'язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду, відповідно), у якому просив визнати його право на отримання відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) відшкодування за вкладами за рахунок Фонду за рахунком № НОМЕР_1 на суму 40 тис. грн.
Одночасно позивач просив зобов'язати уповноважену особу Фонду подати додаткову інформацію щодо включення його до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
ОСОБА_3 зазначив, що він має поточний рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ «Банк Михайлівський». 11 травня 2016 року на цей рахунок було перераховано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» кошти на загальну суму 40 тис. грн.
З 23 травня 2016 року в ПАТ «Банк Михайлівський» було запроваджено тимчасову адміністрацію, а з 13 липня 2016 року розпочато процедуру ліквідації цього банку. Для отримання гарантованої суми відшкодування вкладникам необхідно було звернутися до банків-агентів, але позивач дізнався про те, що його не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. У зв'язку із цим позивач направив на адресу відповідача заяву з вимогою про включення його до переліку вкладників. Уповноважена особа на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» повідомила позивача, що грошові кошти в сумі 40 тис. грн на момент введення тимчасової адміністрації дійсно знаходились на поточному рахунку позивача, проте на підставі статей 215, 216 Цивільного кодексу України та статті 37, пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», є нікчемним. Таким чином, набуття товариством у розпорядження коштів ПАТ «Банк Михайлівський» здійснено на підставі нікчемних договорів на порушення вимог діючого законодавства України та всупереч прямої заборони Національного банку України (далі - НБУ) на укладення такого роду договорів.
Позивач указував на те, що такими діями його було позбавлено можливості володіти, користуватися та розпоряджатися грошовими коштами у сумі 40 тис. грн на поточних рахунках у ПАТ «Банк Михайлівський».
Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 24 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 11 липня 2018 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_3 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_3 вважає висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі необґрунтованими, оскільки позовні вимоги мають приватноправовий характер, а тому повинні бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2018 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 листопада 2018 року призначено справу до судового розгляду.
Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 12 грудня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та пору