Постанова
Іменем України
28 січня 2019 року
м. Київ
справа № 357/11170/16-ц (2-7917/2008)
провадження № 61-40453св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
представник відповідача - ОСОБА_7,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8, ОСОБА_9,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, який діє через представника ОСОБА_7, на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2017 року у складі судді Кошель Л. М. і постанову Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Сержанюка А. С., Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8, ОСОБА_9, про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 15 січня 2007 року між ним і ОСОБА_6 було укладено договір позики, за умовами якого він передав у борг останньому кошти у розмірі 220 000,00 грн, які ОСОБА_6 зобов'язався повернути до 15 січня 2008 року. У пункті 5.5 договору позики сторони погодили, що у разі прострочення повернення позики, позичальник зобов'язався сплатити штраф у розмірі 20 000,00 грн. На підтвердження отримання коштів ОСОБА_6 було складено розписку.
Вказував, що ОСОБА_6 свої зобов'язання за договором позики не виконав, тому ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_6 борг за договором позики від 15 січня 2007 року у розмірі 220 000,00 грн та штраф згідно з пунктом 5.5 договору у розмірі 20 000,00 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 січня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 15 січня 2007 року у розмірі 240 000,00 грн та судовий збір у розмірі 1 700,00 грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_8 задоволено частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 січня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики у розмірі 220 000,00 грн, штраф за невиконання зобов'язань за договором позики у розмірі 20 000,00 грн та судові витрати у розмірі 1 700,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики належним чином не виконав, грошові кошти в обумовлений договором строк не повернув, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника, як і штраф за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачений у пункті 5.5 договору позики. Розмір заборгованості відповідає умовам договору і вимогам закону.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми, а саме коштів у розмірі 220 000,00 грн. Таким чином, встановивши, що наданий позивачем оригінал розписки про отримання коштів є належним і допустимим доказом виникнення боргового зобов'язання, цей договір позики сторони уклали відповідно до вимог статті 1047 ЦК України, суд вважав, що наявність у позивача оригіналу розписки згідно з положенням частини третьої статті 545 ЦК України свідчить про неповернення боргу відповідачем позивачу. Відповідач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження повернення позики. Крім того, у пункті 5.5 договору позики передбачено, що у разі прострочення повернення позики, позичальник зобов'язався сплатити штраф у розмірі 20 000,00 грн, які підлягають стягнення з відповідача у зв'язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, безпідставно стягнув суму боргу за договором позики від 15 січня 2007 року, оскільки ця позика була повернута відповідачем, що підтверджується розпискою від 15 лютого 2007 року, складеною позивачем.Іншої позики від позивача він не отримував.
Крім того, суд необґрунтовано стягнув з нього штраф, передбачений пунктом 5.5 договору позики від 15 січня 2007 року, оскільки цим договором не встановлено строк пред'явлення вимоги і початок відліку строку для стягнення штрафу.
Суди вказаних обставин не врахували, тому ухвалили судові рішення, які не відповідають вимогам закону.
Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального п