Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
м. Київ
справа № 346/4831/17
провадження № 61-48263св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О., від 07 листопада 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про вселення.
Позовна заява мотивована тим, що з 1999 року він зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1, власником якої з 2015 року є його матір - ОСОБА_5 Зазначав, що у вересні 2017 року відповідач замінила замок вхідних дверей та не пускає його до спірної квартири, чим перешкоджає йому користуватись вказаним житлом, тому просив вселити його у вказану квартиру.
ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому, посилаючись на те, що відносини між нею та сином погіршилися, останній постійно вчиняє конфлікти, просила виселити ОСОБА_4 зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, шляхом зняття його з реєстрації місця проживання.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 та зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 не довів, що його право на проживання у спірний квартирі порушено, а ОСОБА_5 не довела систематичне порушення правил співжиття її сином.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_4 задоволено та вселено його у квартиру АДРЕСА_1
Задовольняючи позов ОСОБА_4 про вселення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні квартирою, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості користуватись квартирою, в якій зареєстровано його місце проживання.
У грудні 2018 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 405 ЦК України та статті 156 ЖК Української РСР. При цьому не врахував, що ОСОБА_4 не має право користування спірною квартирою, оскільки він був зареєстрований у спірній квартирі без згоди власника квартири, яким на час реєстрації був ОСОБА_6
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_4 з 1976 року постійно проживав зі своїм батьком у квартирі АДРЕСА_1, у період з 1983 по 1998 роки у зв'язку з одруженням мешкав у дружини, а після розлучення з 1999 року мешкає за місцем своєї реєстрації у вказаній квартирі, власником якої був його батько ОСОБА_6, після смерті якого власником стала його матір ОСОБА_5 з 2015 року.
ОСОБА_5 чинить перешкоди ОСОБА_4 у користуванні квартирою.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
За положеннями статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути примусово позбавле