Постанова
Іменем України
11 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 587/590/18
провадження № 61-48401св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство «Гарант»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства «Гарант», подану адвокатом НємцевимВіктором Андрійовичем, на постанову апеляційного суду Сумської області від 08 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Кононенко О. Ю.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У березні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Гарант» (далі - ПСП «Гарант») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 17 листопада 2017 року ОСОБА_4 проходить строкову військову службу у військовій частині 3033 Національної гвардії України. На час призову він працював на посаді тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва в ПСП «Гарант» та наказом директора ПСП «Гарант» від 30 листопада 2017 року № ГТ000000078 «Про звільнення працівника у зв'язку із призовом на строкову військову службу» його було звільнено з роботи (з посади тракториста-машиніста с/г виробництва) з
14 листопада 2017 року на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України - у зв'язку із призовом на військову службу.
За ОСОБА_4, як особою, яка призвана на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, а тому позивач вважав своє звільнення незаконним.
Посилаючись на викладене, та на те, що звільненням йому було завдано моральної шкоди, просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням сумського районного суду Сумської області від 20 липня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПСП «Гарант» на користь ОСОБА_4 300,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано незаконністю прийнятого відповідачем наказу про звільнення позивача. В той же час місцевий суд вважав, що відповідачем лише допущене помилкове формулювання при видачі оспорюваного наказу і відповідач виправив цю помилку шляхом видачі наказу від 18 липня 2018 року № 39, яким вніс зміни у формулювання оспорюваного наказу, зазначивши про увільнення позивача від виконання обов'язків тракториста-машиніста у зв'язку із призовом на строкову військову службу.
Постановою апеляційного суду Сумської області від 08 листопада 2018 року, з урахування ухвали Сумського апеляційного суду від 15 січня 2019 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Сумського районного суду Сумської області від 20 липня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині нову постанову про задоволення цих вимог.
Визнано незаконним та скасовано наказ директора ПСП «Гарант»
від 30 листопада 2017 року № ГТ000000078 про звільнення ОСОБА_4 у зв'язку із призовом на строкову військову службу.
Поновлено ОСОБА_4 на посаді тракториста-машиніста с/г виробництва ПСП «Гарант» з 15 листопада 2017 року.
Стягнуто з ПСП «Гарант» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 листопада 2017 року по 08 листопада
2018 року у сумі 217 086,40 грн з подальшим відрахуванням усіх необхідних платежів та зборів .
Рішення Сумського районного суду Сумської області від 20 липня 2018 в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди змінено.
Стягнуто з ПСП «Гарант» на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у сумі
1 000,00 грн.
Стягнуто з ПСП «Гарант» на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у сумі 3 588,60 грн та 5 382,90 грн за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивача звільнено з порушенням вимог чинного законодавства. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування спірного наказу, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
10 грудня 2018 року представником ПСП «Гарант» - Нємцевим В. А. через засоби поштового зв'язку подано до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій заявник просить скасувати постанову апеляційного суду Сумської області
від 08 листопада 2018 року в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді тракториста-машиніста с/г виробництва ПСП «Гарант» та в частині стягнення з ПСП «Гарант» середнього заробітку за час вимушеного прогулу та залишити в цій частині в силі рішення Сумського районного суду Сумської області
від 20 липня 2018 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що в супереч вимогам статей 263, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не встановив та не навів у оскаржуваному судовому рішення висновку про існування особливого періоду станом на 14 листопада 2017 року (на момент звільнення позивача з роботи та призову на строкову військову службу).
На підставі встановленої на власний розсуд, не підтвердженої належними і допустимими доказами обставини щодо шестиденного (а не п'ятиденного) робочого тижня, суд апеляційної інстанції розрахував суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача безпідставно її збільшивши.
Позивачем пропущено строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, для звернення до суду з даним позовом. Поважних причин пропуску цього строку позивачем не наведено.
Доводи інших учасників справи:
05 лютого 2019 рок ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ПСП «Гарант» залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Сумської області від 08 листопада 2018 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 20189 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Сумського районного суду Сумської області.
01 лютого 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
05 лютого 2019 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постанова апеляційного суду Сумської області від 08 листопада 2018 року оскаржується в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі та стягнення з ПСП «Гарант» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В іншій частині постанова апеляційного суду Сумської області
від 08 листопада 2018 року не оскаржується, а тому відповідно до правил статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряється.
Постанова апеляційного суду Сумської області від 08 листопада 2018 року в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі та стягнення з ПСП «Гарант» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції в цій частині не спростовують.
Короткий зміст встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи:
ОСОБА_4 працював на посаді тракториста-машиніста с/г виробництва ПСП «Гарант» з 21 червня 2017 року.
14 листопада 2017 року ОСОБА_4 був призваний на строкову військову службу і з 17 листопада 2017 року проходить строкову військову службу у військовій частині 3033 Національної гвардії України.
Наказом директора ПСП «Гарант» від 30 листопада 2017 року № ГТ000000078 ОСОБА_4 на підставі довідки Сумського районного військового комісаріату від 21 листопада 2017 року № 2/1684 був звільнений з роботи з
14 листопада 2017 року на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України - у зв'язком із призовом на строкову військову службу.
Копія наказу про звільнення ОСОБА_4 з роботи була направлена за місцем проходження служби та за місцем його реєстрації і була отримана особисто ОСОБА_4 02 січня 2018 року.
18 липня 2018 року ПСП «Гарант» було видано наказ «Про зміну формулювання у наказі від 30 листопада 2017 року № ГТ000000078 «Про звільнення працівника у зв'язку із призовом на строкову військову службу». Цим наказом внесено зміни у формулювання оспорюваного наказу та увільнено ОСОБА_4 від виконання обов'язків за посадою тракториста-машиніста с/г виробництва ПСП «Гарант» з 14 листопада 2017 року на період проходження строкової військової служби». Цим же наказом внесено запис про визнання недійсним запису № 9 від 14 листопада 2017 року в трудовій книжці позивача про звільнення його з роботи за пунктом 3 статті 36 КЗпП України.
Норми права, які підлягають застосуванню:
Відповідно до положень статей 1 та 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військова служба є державною службою особ