Постанова
Іменем України
11 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 760/22876/15-ц
провадження № 61-33360св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
відповідач - ОСОБА_8,
особа, яка подала апеляційну скаргу - заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,
особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_9, в інтересах якого діє ОСОБА_10,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_9 - ОСОБА_10 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року та додаткове рішення Апеляційного суду міста Києва від 02 березня 2017 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М.,
Рейнарт І. М., Волошиної В. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У грудні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_8 в якому просили визнати розірваним з 25 грудня 2014 року укладений між ними договір інвестування будівництва житлових будинків від 15 січня 2013 року.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
ОСОБА_7 є землекористувачами земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1. 15 січня 2013 року між ними, як замовниками та ОСОБА_8, як інвестором, було укладено договір інвестування будівництва житлових будинків.
На порушення умов договору ОСОБА_8 не здійснив інвестування будівництва житлових будинків, а тому вони були вимушені здійснювати їх будівництво самостійно.
З огляду на невиконання інвестором свого зобов'язання щодо сплати грошової суми для участі в будівництві, позивачі просили укладений договір вважати розірваним з 25 грудня 2014 року.
У січні 2016 року позивачі збільшили позовні вимоги та посилаючись на положення статей 331, 328, 386, 392 ЦК України просили визнати право власності: за ОСОБА_7 - на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею
38,7 кв.м та житловою площею 15,7 кв.м; житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею
65,7 кв.м та житловою площею 26,5 кв.м; за ОСОБА_4 - на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 33,7 кв.м та житловою площею 13,2 кв.м; за
ОСОБА_5 - на житловий будинок АДРЕСА_3, загальною площею 36,8 кв.м та житловою площею 15,0 кв.м; за ОСОБА_6 - на житловий будинок АДРЕСА_4, загальною площею
39,9 кв.м та житловою площею 16,1 кв.м.
Зазначили, що ОСОБА_8 почав вимагати від них укладення акта розподілу та виділення належної йому житлової площі, самовільно зайняв житлові будівлі та безпідставно не допускає до них позивачів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 01 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено частково.
Розірвано договір про інвестування будівництва житлових будинків
від 15 січня 2013 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
Визнано право власності за ОСОБА_7 на житловий будинок
АДРЕСА_1, загальною площею 38,7 кв.м та житловою площею 15,7 кв.м.
Визнано право власності за ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 33,7 кв.м та житловою площею 13,2 кв.м.
Визнано право власності за ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_3, загальною площею 36,8 кв.м та житловою площею 15,0 кв.м.
Визнано право власності за ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_4, загальною площею
39,9 кв.м та житловою площею 16,1 кв.м.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5,
ОСОБА_6, ОСОБА_7 7 377,20 грн судового збору.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того,
що ОСОБА_8 дійсно порушив взяті на себе зобов'язання, у встановлений договором строк не здійснив фінансування будівництва об'єкта, а позивачі виконали вчасно взяті на себе зобов'язання щодо отримання усієї проектної та дозвільної документації, необхідної для будівництва житлових будинків АДРЕСА_1, а тому є всі правові підстави для розірвання договору про інвестування будівництва житлових будинків від 15 січня 2013 року.
Разом з цим, суд дійшов висновку про те, що позивачі є землекористувачами земельних ділянок, на яких розташоване спірне нерухоме майно, ними побудовано та отримано всю проектну та дозвільну документацію, необхідну для будівництва житлових будинків, а тому наявні підстави для визнання права власності на житлові будинки по АДРЕСА_1.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 лютого 2016 року
в частині задоволення позову про визнання права власності за ОСОБА_13 на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 38,7 кв.м та житловою площею 15,7 кв.м; за ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею
33,7 кв.м та житловою площею 13,2 кв.м; за ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_3, загальною площею 36,8 кв.м та житловою площею 15,0 кв.м; за ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_4, загальною площею 39,9 кв.м та житловою площею 16,1 кв.м скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що після проведення будівельних робіт позивачі не вирішували питання, пов'язані з прийняттям об'єкта до експлуатації та з державною реєстрацією своїх прав на новостворені об'єкти нерухомого майна, а визнання в судовому порядку права власності на річ, за загальним правилом, є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою його виникнення. Крім того, суд зазначив, що до участі у справі не залучено власника земельних ділянок - Київську міську раду.
В частині позовних вимог про визнання договору інвестування будівництва житлових будинків розірваними, рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось, а тому судом апеляційної інстанції згідно правил статті 303 ЦПК України, в редакції чинній, на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не перевірялось.
Додатковим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02 березня 2017 року стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь прокуратури міста Києва сплачений судовий збір у сумі 8 114,92 грн, по 2 028,73 грн з кожного.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
04 вересня 2017 року представником ОСОБА_9 - ОСОБА_10 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій заявник просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року та додаткове рішення Апеляційного суду міста Києва від 02 березня 2017 року та залишити в силі рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 лютого 2016 року.
Заявник зазначає, що ОСОБА_9 є власником житлового будинку
АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05 грудня 2016 року, а тому оскаржуваним судовим рішенням апеляційного суду вирішено питання щодо права власності на його житловий будинок, проте його до участі у розгляді справи не залучено. Таким чином, оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про його права на спірне майно.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції вдався до переоцінки доказів, оскільки в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують, що позивачі є належними землекористувачами спірних земельних ділянок, оскільки ці обставини підтверджуються витягами з Державного земельного кадастру, проектними та дозвільними документами, необхідними для будівництва житлових будинків на вказаних земельних ділянках.
Апеляційну скаргу було подано з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Поважних причин пропуску цього строку, прокуратурою не було зазначено. Суд апеляційної інстанції безпідставно поновив вказаний строк.
Доводи інших учасників справи:
07 грудня 2017 року прокуратура міста Києва подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить касаційну скаргу представника
ОСОБА_9 - ОСОБА_10 відхилити, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року та додаткове рішення Апеляційного суду міста Києва від 02 березня 2017 року залишити без змін.
Заперечення обґрунтовано тим, що при оскарженні рішення суду першої інстанції до апеляційного суду, права ОСОБА_9 не порушено, оскільки на момент подання апеляційної скарги, дані щодо ОС