Постанова
Іменем України
11 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 710/1017/16-ц
провадження № 61-1554св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю.В. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Швейна фабрика Лібовнера»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 02 жовтня 2017 року у складі судді Побережної Н. П. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Храпко В. Д., Гончар Н. І.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Швейна фабрика Лібовнера» (далі - ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера») про усунення перешкод у користуванні майном та відшкодування майнової шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 04 жовтня 2012 року між ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу приміщень, згідно з яким ОСОБА_4 набув право власності на частину адміністративного корпусу фабрики - приміщення: № 16, площею 15,2 кв. м; № 18, площею 10,4 кв. м; № 20, площею 13,0 кв. м; № 21, площею 5,8 кв. м; № 23, площею 18,4 кв. м; № 37, площею 4,5 кв. м., розташовані в нежитловій будівлі по АДРЕСА_1.
21 жовтня 2013 року між ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами якого ОСОБА_4 набув право власності на частину адміністративного корпусу (літера А) першого поверху: підсобне приміщення № 24, площею 2,3 кв. м; підсобне приміщення № 25, площею 1,7 кв. м; основне приміщення № 26, площею 24,4 кв. м; підсобне приміщення № 28, площею 2,9 кв. м; підсобне приміщення № 29, площею 1,2 кв. м; підсобне приміщення № 31, площею 1,1 кв. м; підсобне приміщення № 32, площею 1,1 кв. м; підсобне приміщення № 33, площею 1,1 кв. м; підсобне приміщення № 34, площею 10,5 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1.
11 квітня 2014 року між ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, згідно з яким ОСОБА_4 набув право власності на частину адміністративного корпусу (літера А): основне приміщення № 4, площею 11,5 кв. м; основне приміщення № 5, площею 11,2 кв. м; основне приміщення № 6, площею 12,0 кв. м; коридор № 22, площею 34,7 кв. м; підсобне приміщення № 38, площею 11,0 кв. м; підсобне приміщення № 70, площею 3,4 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1.
Згідно із пунктом 9 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 11 квітня 2014 року продавець надав покупцю дозвіл на підключення через електромережі підприємства до мережі енергопостачальної організації та отримання від енергопостачальної організації власних лімітів (потужностей) використання електричної енергії.
31 травня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування нежитлового приміщення, за яким ОСОБА_5 набула право власності на частину адміністративного корпусу (літера А) - приміщення № АДРЕСА_1
З часу набуття права власності на приміщення швейної фабрики і до 21 квітня 2016 року ОСОБА_4 щомісячно сплачував директору ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» та безпосередньо Шполянського району електричних мереж Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (далі - Шполянський РЕМ ПАТ «Черкасиобленерго») кошти за використану ним електричну енергію у розмірі, визначеному у квитанції.
Однак, на підставі розпорядження директора ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» 21 квітня 2016 року відбулось відключення електроенергії у приміщеннях, які належать на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Крім того, згідно з вказівкою директора ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» у вестибюлі фабрики було споруджено металопластикову перегородку, яка закриває прохід до приміщень позивачів.
У вказаних приміщеннях були обладнані стоматологічний кабінет та ювелірна майстерня. У зв'язку із відсутністю електричної енергії в приміщеннях позивачі позбавлені можливості здійснювати підприємницьку діяльність та несуть збитки.
На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачі просили суд усунути перешкоди у користуванні належним їм нерухомим майном та зобов'язати директора ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» надати дозвіл на підключення приміщень до електромережі фабрики і демонтувати металопластикову перегородку, побудовану у вестибюлі фабрики на вході до приміщень позивачів; стягнути з відповідача: на користь ОСОБА_4 збитки у розмірі 127 673 грн 64 коп., солідарно на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - 145 020 грн 82 коп.; на користь ОСОБА_4 - судовий збір у розмірі 2 726 грн 94 коп.
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 02 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено частково.
Зобов'язано ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» усунути перешкоди шляхом надання письмового дозволу на підключення електромережі підприємства до мережі енергопостачальної організації та отримання від енергопостачальної організації власних лімітів (потужностей) використання електричної енергії для приміщень № № 4, 5, 22, 38, 70, які належать ОСОБА_4
Зобов'язано ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» усунути перешкоди шляхом демонтажу перегородки з металопластику у вестибюлі приміщення фабрики, яка заблокувала вхід до приміщення № 23, що належить ОСОБА_4, та приміщення № 16, що належить ОСОБА_5, ОСОБА_6
Стягнуто з ПАТ «Шполянська фабрика Лібовнера» на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 1 378 грн 00 коп.
У іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умовами договору купівлі-продажу від 11 квітня 2014 року передбачено, що ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» надала ОСОБА_4 дозвіл на підключення через електронні мережі підприємства до мережі електропостачальної організації та отримання від електропостачальної організації власних лімітів (потужностей) використання електричної енергії лише для приміщень № № 4, 5, 22, 38, 70. Для інших приміщень позивачів, у тому числі і приміщень № № 16, 23 такий доступ між сторонами не погоджувався та не надавався. А тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню. Оскільки металопластикова перегородка перешкоджає здійсненню позивачами права власності, суд дійшов висновку, що позов у частині її демонтажу також підлягає задоволенню. Позовні вимоги щодо відшкодування збитків не підлягають задоволенню, оскільки вони не доведені належними доказами.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилено, рішення Шполянського районного суду м. Черкаси від 02 жовтня 2017 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що укладаючи 11 квітня 2014 року договір купівлі-продажу нежитлових приміщень сторони погодили, що ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» має надати ОСОБА_4 дозвіл на підключення через електромережі підприємства до мережі енергопостачальної організації та отримання від неї власних лімітів лише стосовно приміщень № 4, 5, 22, 38, 70. Положення двох інших договорів купівлі-продажу від 04 жовтня 2012 року та від 21 жовтня 2013 року такого дозволу щодо інших приміщень не містять. Крім того, позивачі не надали доказів, які б свідчили про наявність між сторонами домовленостей з приводу підключення до електромережі інших приміщень позивачів. А тому суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом підключення через електромережу відповідача до електромережі енергопостачальної організації. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що у приміщенні № 23 ОСОБА_4 обладнав стоматологічний кабінет, а ОСОБА_5 у приміщенні № 16 - ювелірну майстерню. Позивачами не доведено завдання їм майнової шкоди у вигляді неотримання прибутку.
У грудні 2018 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у позові та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити заявлені ними позовні вимоги у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди, вирішуючи спір, не дослідили усі наявні матеріали справи та дійшли передчасного висновку про те, що підключенню до електромережі постачальника через електромережу товариства підлягає лише частина приміщень, а саме: № № 4, 5, 22, 38, 70. Суди не звернули увагу на те, що 29 жовтня 2015 року директор ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» у своєму листі № 1-29/10 запропонував ОСОБА_4 укласти договір на постачання електроенергії безпосередньо з її постачальником на двадцять приміщень, а не на п'ять. Директор ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» погодив проект енергопостачання до приміщень позивачів, у зв'язку із чим було здійснено монтаж електрокабеля у приміщеннях. Незважаючи на це, відповідач протиправно припинив постачання електроенергії до приміщень позивачів.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шполянського районного суду Черкаської області.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з положеннями частини другої