Постанова
Іменем України
11 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 734/2703/16-ц
провадження № 61-12714св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю.В. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Державне підприємство по розповсюдженню періодичних видань «Преса»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2017 року у складі судді Малинникова О. Ф. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепи О. В., Іванченка М. М.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань «Преса» (далі - ДПРПВ «Преса») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що з 29 серпня 2002 року вона перебувала у трудових відносинах з ДПРПВ «Преса» та обіймала посаду сортувальника поштових відправлень і виробів друку цеху експедирування преси № 1.
27 квітня 2016 року директором ДПРПВ «Преса» видано наказ № 29 «Про скорочення чисельності в цеху експедирування преси», яким зобов'язано начальника відділу організації праці та заробітної плати привести штатну чисельність працівників цеху експедирування преси № 1 до фактичних обсягів навантаження, характеру та змісту роботи на робочих місцях, шляхом скорочення: посади диспетчера поштового зв'язку; посади інструктора з експлуатаційних, виробничо-технічних та організаційних питань поштового зв'язку; 12 штатних одиниць сортувальників поштових відправлень і виробів друку та операторів поштового зв'язку денних змін; 17 штатних одиниць сортувальників поштових відправлень і виробів друку та операторів поштового зв'язку нічних змін. З врахуванням вимог статті 42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) зобов'язано скласти списки працівників, які підлягають звільненню через скорочення штату, створивши для цього відповідну комісію.
На засіданні комісії, яке відбулось 04 травня 2016 року, розглядалося питання про скорочення чисельності працівників в цеху експедирування та було визначено працівників, які підлягали вивільненню, до яких також входила ОСОБА_4
10 травня 2016 року директором підприємства видано наказ № 03-23 «Про скорочення чисельності в цеху експедирування преси», згідно з яким відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України вирішено розірвати трудовий договір з 14 липня 2016 року з працівниками підприємства серед яких зазначено сортувальника поштових відправлень і виробів друку № 1 ОСОБА_4
Згідно із наказом директора ДПРПВ «Преса» від 07 липня 2016 року № 03-45 з ОСОБА_4 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України прийнято рішення розірвати трудовий договір з 01 серпня 2016 року.
На підставі наказу директора ДПРПВ «Преса» від 01 серпня 2016 року № 80-к трудовий договір з сортувальником поштових відправлень і виробів друку ОСОБА_4 розірвано згідно із пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 03 серпня 2016 року.
Позивач вважає своє чергове вивільнення незаконним, оскільки відповідно до пунктів 2, 3, 7 частини другої статті 42 КЗпП України вона має переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. А тому просила скасувати зазначені вище накази ДПРПВ «Преса» та рішення комісії щодо розгляду питання про скорочення чисельності працівників в цеху експедирування преси № 1; поновити її на посаді сортувальника поштових відправлень і виробів друку № 1 ДПРПВ «Преса» та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2017 року ОСОБА_4 відмовлено у позові.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, які супроводжувались скороченням чисельності штату працівників. Про майбутнє вивільнення позивач у встановленому законом порядку була повідомлена за два місяці. Відповідач при звільненні ОСОБА_4 не порушив вимоги трудового законодавства України. Крім того, позивач не довела, що має переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, передбачене пунктами 2, 3, 7 частини другої статті 42 КЗпП України. Так, позивач при вивільненні не повідомляла відповідача, що вона є особою, в сім'ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком. Доказів, які б підтверджували ці обставини, також не було надано до суду. Позивач у період 2015-2016 років часто була тимчасово непрацездатною, рівень продуктивності її праці був завжди низьким. Доводи позивача про те, що вона має переважне право на залишення на роботі у зв'язку із тим, що отримала на цьому підприємстві професійне захворювання, суд визнав необґрунтованими, оскільки вони спростовувалися наявними в матеріалах справи доказами.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі судового рішення. Так, доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що відповідач не виплатив їй заборгованість по заробітній платі відповідно до рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2016 року, у зв'язку із чим вона підлягає поновленню на посаді сортувальника поштових відправлень і виробів друку цеху експедирування преси № 1, суд не прийняв до уваги та оцінив критично. Укладений між позивачем та директором підприємства договір № 02/16 про повну індивідуальну відповідальність не є підставою, передбаченою статтею 42 КЗпП України, яка надає позивачу переважне право на залишення на роботі. Доводи позивача про те, що вона має професійне захворювання, пов'язане з її роботою на цьому підприємстві, суд також визнав безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься медичний висновок про те, що захворювання ОСОБА_4 не відноситься до категорії професійних.
У березні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було витребувано та досліджено штатний розпис ДПРПВ «Преса» за 2016 рік, тобто після скорочення працівників. Проте для з'ясування того, чи відбулось таке скорочення чисельності працівників, необхідно порівняти попередній та новий штатний розпис. Суд першої інстанції належним чином не дослідив наявний у матеріалах справи медичний висновок щодо професійного захворювання позивача та не зробив з цього приводу відповідних правових висновків. Суд апеляційної інстанції зазначені недоліки не усунув та помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.
У відзиві на касаційну скаргу, поданому у квітні 2018 року до Верховного Суду, відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначав, що звільнення позивача відбулось з дотримання норм трудового законодавства України. Оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства та скасуванню не підлягають.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 29 серпня 2002 року ОСОБА_4 обіймала посаду сортувальника поштових відправлень і виробів друку цеху експедирування преси № 1 ДПРПВ «Преса».
27 квітня 2016 року директором ДПРПВ «Преса» видано наказ № 29 «Про скорочення чисельності в цеху експедирування преси» та зобов'язано начальника відділу організації праці та заробітної плати привести штатну чисельність працівників цеху експедир