Постанова
Іменем України
11 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 182/5124/14-ц
провадження № 61-26568св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - Нікопольський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року у складі судді Тихомирова І. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - Нікопольський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що відповідно до договору довічного утримання від 29 грудня 2006 року вона є власником будинку АДРЕСА_1. В зазначеному будинку зареєстровані вона, її сини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та відповідач у справі ОСОБА_5, який є її колишнім чоловіком. При цьому, відповідач зареєстрований у будинку із дозволу колишнього власника будинку ОСОБА_8, яка є його матір'ю.
Шлюб між нею та відповідачем розірваний, останній не приймає участі у витратах із утримання будинку, його реєстрація у будинку перешкоджає їй, як власнику будинку, вільному користуванню та розпорядженню своїм майном. Добровільно відповідач відмовляється знятися з реєстрації за вказаною адресою.
Враховуючи наведене, позивач із урахуванням уточнених позовних вимог, просила усунути їй перешкоди у користуванні житловим будинком із господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування зазначеним житловим будинком.
РішеннямНікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що обґрунтування заявлених позовних вимог тим, що позивач несе витрати на оплату комунальних послуг у зв'язку із реєстрацією відповідача у належному їй будинку, не є підставами для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не наданодостатньо належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, оскільки надані позивачем докази не зазначають, яким чином відповідачем, який є колишнім членом сім'ї, порушується право власності позивача чи її законного володіння спірним будинком. Посилання позивача на те, що відповідач створює їй перешкоди у користуванні власністю, не сплачує комунальні рахунки та загрожує її життю, та життю дітей, не є підставою для усунення перешкод, зі сторони відповідача, в користуванні житловим приміщенням та його виселенні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У червні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що однією із причин її звернення до суду із зазначеним позовом є загроза її здоров'ю, життю та життю її дітей, оскільки відповідач тривалий час не проживає у належному їй будинку, а лише періодично з'являється та влаштовує сварки, які закінчуються тілесними ушкодженнями. Вона, як власник житла має права вимагати визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки відповідач за зазначеною адресою не проживає з 2002 року, що підтверджується показаннями свідків та актами обстеження житлово-побутових умов. Проте судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не застосовано положення частини другої статті 405 ЦК України. При цьому заявник посилається на те, що єдиною підставою для задоволення позову є відсутність відповідача за місцем реєстрації без поважних причин понад один рік.
У грудні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу відхилити, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги зводиться до переоцінки доказів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання заперечень на неї.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час їх ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що ОСОБА_8, яка є матір'ю відповідача, за договором довічного утримання від 29 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Рачковою О. А., зареєстрований у реєстрі за № 4661, передала у власність ОСОБА_4 будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1.
Відповідач у справі зареєстрований у будинку з дозволу матері ОСОБА_8
Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 травня 2014 року № 21932958 проведено державну реєстрацію зазначеного будинку та земельної ділянки на ім'я ОСОБА_4
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 24 листопада 2005 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано. Відповідн