Постанова
Іменем України
07 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 742/3437/16-ц
провадження № 61-24782св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), ПогрібногоС. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2017 року у складі судді Гумен В. М. та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 13 червня 2017 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та стягнення коштів.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що у період із 21 вересня 1986 року по 14 травня 2015 року перебував із ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання у шлюбі за спільні кошти придбаний автомобіль ВАЗ 21101, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстровано на ім'я відповідача. ОСОБА_5 без його згоди продала вказаний автомобіль, який 22 червня 2016 року перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу. Вартість аналогічного транспортного засобу станом на 08 листопада 2016 року складає 90 000,00 грн.
Враховуючи наведене, із посиланням на статті 60, 70, 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України) позивач просив судстягнути з відповідача на його користь 42 126,37 грн грошової компенсації у рахунок 1/2 частки автомобіля марки ВАЗ-21101, шасі НОМЕР_2, 2006 року випуску.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2017 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію у рахунок 1/2 частки автомобіля марки ВАЗ-21101, шасі НОМЕР_2, 2006 року випуску, у сумі 42 126,37 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що автомобіль є спільної сумісної власності подружжя, відповідач самостійно, без згоди позивача відчужила автомобіль, а тому останній має право на отримання грошової компенсації у розмірі Ѕ частини його вартості.
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 13 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2017 року змінено, виключивши із мотивувальної частини рішення посилання суду на укладення між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 договору позички і регулювання цих відносин главою 60 ЦК України. В іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2017 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду про стягнення із відповідача на користь позивача грошової компенсації у розмірі 1/2 вартості відчужуваного автомобіля є обґрунтованими. Визначення місцевим судом природи правочину від 15 травня 2006 року, а також посилання на регулювання відносин за цим правочином на главу 60 ЦК України, виходить за межі заявлених вимог та створює преюдицію, а тому вказане посилання необхідно виключити із мотивувальної частини рішення.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників у справі
У липні 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 13 червня 2017 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди зробили висновок про наявність доходів у подружжя, які б надали можливість сплатити платежі на загальну суму 26 568,90 грн, на припущеннях, без з'ясування цих обставин та без належної оцінки доказів. Отриманні подружжям кошти у позику від ОСОБА_6 використанні в інтересах сім'ї, а саме на купівлю автомобіля, а тому у сторін виник обов'язок повернути борг. У рахунок залишку боргу у розмірі 2 300,00 дол. США ОСОБА_6 у 2016 році переданий автомобіль, при цьому останній сплатив їй 27 000,00 грн, що є різницею між вартістю автомобіля та сумую боргу.
У серпні 2017 року від ОСОБА_4 надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5, в якому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду першої і апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки фактично зводиться до переоцінки доказів, яким суди надали належну оцінку.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року вказану справа разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунту